what makes my heart sing ♡

• Діти мої
• Квіти для Елджернона
• Найважливіше - наприкінці
• Таємнича історія Біллі Міллігана
• З неба впало три яблука
• Манюня
• Пакс
• Соловей
• Дім, в якому...
• Мод. Відверта історія однієї сім'ї
• Прислуга
• Місто жінок
• Все те незриме світло

фотокниги сезону 2020

• Пожежі
• Останній імператор
• Нескорений
• Джон Ф.Кеннеді: Постріли в Далласі
• Смерть і життя Джона Ф. Донована
• Захисник
• Майже знамениті
• Таємничий сад
• Мюнхен
• Приховані фігури
• Жінка в золотому
• Тренер Картер
• Татова донька
• Чорна смуга
• Голосний зв'язок
• Магія звіра
• Шахматист
• Прогулянка серед могил
• Життя прекрасне
• Кенді
• Правда
• Остання неділя
• Свистуни
• Красуня на всю голову
• Прапори наших батьків
• Боротьба з моєю сім'єю
• Любов і дружба
• Час істини

коли слова здаються зайвими і є необхдність лише у візуальному зануренні
на даному відрізку це здається єдино важливим

♡

дивне відчуття завжди з цим часом: лише ж вчора знімала вагітність, а сьогодні - Кірочці вже півроку.
і щось губиться поміж буденністю, щось, втрачає сенс, щось взагалі залишається осторонь, важливо лише:
ДВОЄ, їхня ЛЮБОВ (яка виросла і якісно, і кількісно), і їхня СІМ'Я. 

днями вже писала в свойому іг про те, що таких жовтнів, що минув, ще не було в житті. надщедрих на важливі зустрічі, інсайти і зміни (весь 20-й рік, власне, такий, але його десятий місяць, певно, був апофеозом).

ми познайомилися у вересні 14-го. неочікувано, як тоді здавалось. але не могли не пересіктись (як з  часом стало зрозуміло). і від того чотирнадцятого року їхнє чотирнадцяте жовтня стало трохи і моїм теж. не знаю, як то так зберігається в голові (певно, тому що від любові), але пам'ятаю багато з того, що було сказано і шість років тому, і пізніше. і Юрою, і Юлею, і ними обома.
і пам'ятаю, як сльози стали комом в горлі, коли приіхала в чергове до них в гості, а там майже вся квартира в наших карточках...

певно, саме так і відлунюються знАчиме: словами-спогадами, фразами, від яких і досі мурашить, і комом в горлі...

там, де 25-го вересня, було сіно, зараз зелена, що аж хрумтить, трава по кісточки, цвіте кульбаба і ще щось, що зазвичай навесні)) і можна було б злитися в спільному оргазмі про глобальне потепління, і фотошопити зелений в жовтий, але)
минулого року 25-го жовтня у Львові було плюсдвадцятьп‘ять, про що і без фейсбучного нагадування пам’ятатиметься довго. бо не тому, що босоніжки, легка сукня і літнє літо в середині осені, а тому що Любов і особливі люди були поруч?

а ця осінь, як і всі попередні, буде пригадуватись зустрічами. розмовами під час і опісля. листуваннями і післясмаком. дітьми, що підросли, і батьками, що не змінилися.
«Михайлик і Андрійко»,- так називає їх татко.
«Миша и Андрюша»,- мама
і ще одна історія з продовженням...

"повернутись в цей день", - фраза, яка звучала, від Яніни і мене протягом цьох трьох тижнів не раз.
день, наповнений теплом, світлом і любов'ю.
надгарний, надщирий, надтрепетний.
в колі найближчих і найрідніших

є в мене одна історія, яку Даша з Андрієм розповіли ще в серпні.
історія, в якій багато «між ударами серця», головного і другорядного (без якого головне і не головне зовсім), про ніжність, про двох, які дихають нею, про щастя чекати, і так обережно, щоби не розплескати ні каплі, про тишу навколо і спокій всередині. і про Захара Андрійовича, який першого жовтня вперше заглянув в очі своїм батькам ♡

щоби не написала відносно весілля Маші і Андрія -  все буде не так і все буде мало.
добре, що вмію карточками.

відчувати себе малесенькою частиною їхньої сім'ї - це той перший спогад, який залишився в пам'яті від п'ятого вересня. і не тому, що були знайомі майже рік, а й тому що близько-близкько впустили до себе, і тому, що довіра максимальна, і тому, що серед гостей були ті, з ким багато років від весілля, чи від вагітності.

дикі танці, теплі обійми і дуже веселі друзі. 
щиро і по-доброму. 
і знову плакати на банкеті


 

одному маленькому хлопчикові вже цілий тиждень

• Дилда
• Грейхаунд
• Тунель: небезпечно для життя
• Білий білий день
• Невидима жінка
• Місто фінального призначення
• 365 днів
• Крайні заходи
• До чого помисли про кохання?
• Будинок на краю світу
• Повернення в Брайдсхед
• Фея
• Щоденник пастиря
• Столик №19
• Втрачений будинок
• 42
• Ідеальний господар
• Готель "Меріголд": Кращий з екзотичних
• Коли Гаррі зустрів Саллі
• Новітній завіт
• Отроцтво
• Міс погана поведінка
• Охота
• Вибачте, ми вас не застали
• Джуді і Панч

дорогою на зйомку пригадала наше з ними знайомство, коли Лізіку було трохи більше року, а Коля ще ходив в садочок. і то так недавно наче було, а з іншого боку - трохи навпаки. і так здорово: бачити, як вони ростуть, як змінюються їхні іграшки і книжки. 

і освідчуватись один одному на перших хвилинах зустрічі ♡

25.07.20.
в наступні кілька днів після двадцять п’ятого близькі і знайомі завалили листами з питанням: «як все пройшло?» бо багато запам’ятали цей день як такий, що був поза прогнозом. настільки, що навіть деякі синоптики писали довгі тексти з вибаченнями за те, що відбувалося на небі і поміж ним. і що ніяк не можна було зпрогнозувати...

але то не про Них. бо коли наступного дня отримуєш листа від нареченої зі словами: «все пройшло навіть краще, чим ми собі уявляли», розумієш, що прогнози, дощі, ще щось таке, що вміщається в звичні рамки буденності, то - вторичне. і таке, що проходить далеко-далеко повз.
бо коли є Любов, вона заливає собою весь простір. заливає, накриває, окутує. і всі, хто поряд з Двома, теж тут і зараз.
і навіть дощ боїться впасти. і сонце розриває хмари і з’являється саме тоді і на той час, коли і на який треба

це було дуже світле свято. зі щирими і світлими людьми ♡

Коля, Альонка, дякую!

буває так, що приходить вона на сімейну зйомку вся така в закритому одязі від вух і до п’ят, а за кілька років в нас еротична портретна, а ще за кілька - відверта ню. і це така потужна її робота над собою, що не осягнути, поки не приміряти на себе.
або на першій портретній після кількох сімейних розкривається квіткою величезною з такою різноманітністю і кількістю пелюсток, про які розумієш і не перестаєш вражатися на наступних зйомках. 
або така хімія між нею і мною, і такий контакт, що витягує себе з попередніх життів. радикально іншу. витягує і залишає в цему втіленні. а тебе струмом б’є від даного рівня довіри...

в мене безліч історій саме про трансформацію. про ріст (жінки в чоловічому світі), про зміни (особистісні) іпро відкриття (себе іншої). вони про сміливість, передусім. перед собою і тею, хто навпроти. бо оголитися перед жінкою не важко, а от відкрити двері до душі - то зовсім навпаки...

і коли в літа є муза, то вона саме така ♡

Марго і Соня, Лєна і Макс, майже маківка літа, гортензії, іпомеєвий сад, +30 о дев’ятнадцятій, шльопки замість забутих кросів і новий плєд в останній момент, волосся на і крізь сонце, і зйомка, як ♡.

люди, які багато років разом, а дивляться один на одного так, як в перший?

Альонка й Женя - ви мої Герої. бо не лише пронести й зберегти, а наповнити і збагатити,- то величезне вміння і бажання обох. і то і є Любов. якоі і до якої ми всі так прагнемо.

і от знаєте що, давайте домовимось, що і через три рази по п’ятнадцять ви буде дивитись один на одного точно так само,  як того червневого вечора?

дякую вам за цей наш Витачів, за віртуальні і реальні зустрічі і за те, що все можливо. варто того лише прагнути ♡

• Платформа
• Прекрасна епоха
• Ціна правди
• Ніжність
• Прекрасний день по сусідству
• Невидиме життя Еврідіки
• Мій пес Ідіот
• Життя Пі
• Банкір
• Прощавай
• Хороший лікар
• Керосин
• Щастя в конверті
• Білий полон
• В тіні Місяця
• Неортодоксальна
• 1+Еверест
• Один вдих
• Поза грою
• Сонцестояння
• Джуді
• Невибрані дороги

в мойому дитинстві не було сімейних фотосесій. є поодинокі фото в бантиках під деревом, чи "в студії", на якому себе не впізнаю, але ніхто не готувався до зйомки, не запрошував фотографа, не виіздив кудись разом на кілька годин. в мойому, та й у вашому, певно, теж, все було інакше. і, можливо, тому, що в ті часи в тренді була не сім'я, а "ячєйка общєства", ми зараз вчимося любити від наших дітей, а не від наших батьків...

а, з іншого боку, дуже б хтілося, щоби ці малі, яких зараз фотографую, все ще знали, як то всею родиною готуватися і пекти Паску, радіти заробленим грошам колядками та щедрівками, і писати листівки не електронні, а паперові.
⠀
зберігайе і передавайте цінності тоді ваші діти будуть робити це поколіннями.

а ця історія про маленького хлопчика, якому днями виповнився рік, його маму й татка, з якими знайомі від весілля, і літо, яке все ж наступило і неочікувано накрило спекою...

великие истории случаются не в книжках и не в кино, не с мальчишками, с которыми очень уж хорошо в моменте, они происходят там, где не ждал никто, в еле-уловимом для тысяч вокруг фрагменте.
так моя, написанная тобой, приключилась в миг, когда я и вовсе не ожидала, в мире снова был кризис, я опять бросала курить и казалось, чтобы счАстливо жить- нужно и правда мало. я не шла по улице с кучей книг, мы не сталкивались лбами, одновременно нагнувшись за тем, что упало, не ловила твой взгляд, не оборачивалась на крик, просто зашла в кофейню возле вокзала. меня ждал Сапсан и четыре часа езды, «Питерская перезагрузка», по которой я так скучала (если бы я знала, что будешь ты- никогда бы не уезжала). снова к кофе. здравствуйте, имя, сорт. мы напишем его на стаканчике, скоро будет готов. с полки на меня предательски глядел торт и прям видит Бог (я бы отказалась; но тот был королём всех на свете тортОв, живущих в таких кафешках). и вот она- Королева всея Руси, элегантная мадам с волосами «в хвост», уплетающая сладкое за обе щеки, со стаканом кофе, как будто бы скажет тост. я была не готова к тебе от слова «совсем», а скорее не готова к чему-либо, что появлялось извне. мое сердце не требует перемен и я полностью доверяю себя судьбе.
сесть за столик к женщине в этот момент- смерть. так враждебно я не реагировала ни на кого. и твоя улыбка, способность меня стерпеть, а ещё в кофейне и на вокзале будто сразу стало светло, от тебя. в этом теплом нелепом свитере и улыбкой, которую я буду любить больше чем все вокруг (только этого пока ещё не осознавала), ещё пять минут и я опоздаю на поезд- засмеялся в ответ, этого очень мало.
я не уехала. не знаю, как объяснить. можно провести много лет в «прелюдии» отношении и не совпасть. а можно вот так с дурацкой причёской лопать в кофейне торт и в какой-то момент исчезнуть, сгинуть, пропасть.
величие истории не в моменте, сюжете и остроте. скорее в том, кто созрел и морально готов к тебе, по доброму и надолго. иногда свирепо, беспощадно и колко, но всегда вместе, в нашей командной игре. ©

бути мамою - про любити. і коли кажуть, що абсолютна любов приходить з абсолютних світів, то, значить, материнська - саме звідти.

бути мамою - про відчувати. світ, який з появою дитини розширився в глибину, ширину і висоту, кольори, звуки, вібрації, які дійсно стали іншими, вселенську материнську мудрість і дитячий біль, який тепер один на двох.

бути мамою - про інші цінності і про сентиментальність, якої раніше за собою не помічав, про відповідальність 24/7, про не спати ночами і прислухатись, як в сусідній кімнаті дихає твоя дитина, про постійні компроміси з собою, з нею, всесвітом, і життям в цілому.

материнське - на кінчиках пальчиків і глибоко-глибоко в серці. 
сьогодні день Мами. обійміть своїх мам. і скажіть їм, як сильно любите. 
і сьогодні в мене ще одна важлива історія. 
про очікування. про неї, про нього, про них. і про те, як було два місяці тому. бо зараз точно все інакше

пустое море потраченных сил
пятнами синих чернил.
люди не старые и не новые,
люди такие родные, люди так мало знакомые

• Капернаум
• 1917
• Фатальна спокуса
• Поклик пращурів
• Моя кузина Рейчел
• Розправ крила
• Просто помилувати
• Достукатися до небес
• Власність диявола
• Дика грація
• Я йду шукати
• Леді Макбет
• І все ж Лоранс
• Грішниця
• Вбивці за листівками
• Досконалий світ
• Втеча із Преторії
• Іфіцер і шпигун
• Дівчина в лабіринті
• Таємне життя
• Особливі
• Усама