все, що ми хтіли знати про Буки, Шевченкове й не лише про них... (30.05.15.)

певно, варто почати з того, що ще в березні про цю подорож ми навіть й не думали. Мало того, її не планували й напочатку травня. В нас так буває)) і за цю спонтанність і легкість на підйом я також люблю своїх постійних подорожників.

Але Буки поряд, до того ж, вони знаходяться в такій живописній місцевості (між собою цю частину Черкаської області ми называємо маленькими Карпатами), що не поїхати туди в один з найкращих періодів в році, певно, не можна...
особливо, коли є бажання покататися))

 

маршрут: Київ - Буки - Шевченкове - Будище - Корсунь-Шевченківський - Київ
дата: 30.05.15.
період: 1 день
автомобиль: Hyundai Getz
загальний пробіг по кругу: 500 км
               

Путівники пишуть, що дане місце унікальне тим, що граніти каньйону - протерозойської ери, їм близько двох мільярдів років, каньйон глибокий, звивистий і місцями вузький, всі скелі навколо фігурно порізані... А ще тут є перша в Україні гідроелектростанція, побудована ще в 1929 році за планом ГОЕРЛО.
Мене ж на Черкащині завжди вражає інше: різноманітність ландшафтів. Ось де рай для очей!..

Навігатор туди веде нас через Е-95 (що й не дивно, коли їхати з Києва). Автобан другий рік на ремонті, і щось мені підказує, що поки його закінчать робити, то треба буде починати заново на тих ділянках, які "латали" в першу чергу)). Але сьогодні мова зовсім не про нього.
За Жашковом звертаємо на Бузівку, а потім польовими дорогами виїжджаємо на Буки (в цій поїздці вперше відмовилися від карти, і навігатор вже відвів душу)): виводив нас такими стежками, які і супутник не завжди бачив. Але зате ми побачили такі місцеві красоти, які ніколи б і не побачили, якби їхали "правильно" і не "блудили"))))

На початку каньйону знаходиться старий млин XIX століття. Сьогодні можна тільки уявляти, як він працював багато років тому, оскільки зараз на його місці - руїни.

Каньйон починається штучним водоспадом

місцеві скелі: гострі й високі, вони нависають над водою, створюючи унікальний і абсолютно не характерний для центральної України ландшафт, що нагадує пейзажі фйордів або панорами Карпат

Можливо, такий рельєф утворився за часів сходу льодовика. За одними даними, довжина каньйону - близько 3 км, за другими - 5 км. Скелі і камені тягнуться на відстань приблизно до кілометра. І така мініатюрність, певно, обумовлює нескінченну різноманітність видів: буквально через кожні 10-15 метрів картинка змінюється, і за кожним поворотом річечки відкривається інше диво. Милуватися мальовничістю каньйону можна безкінечно, знизу і зверху все виглядає по-різному

Вздовж всього каньйону є зручні майданчики для пікніків і навіть не дивно, що в теплий вихідний тут багато народу

Певно, від Буків у кожного свої враження, але байдужим тут, однозначно, не залишишся...


Завдяки хлопцям з екстрим-клубу, для нас це місце, перш за все, буде асоціюватися з альпінізмом і джампінгом...

Ось за що люблю подорожі, так ось за такі незаплановані знайомства: очікували побачити один з найкрасивіших українських фйордів, а побачили безстрашних і сильних пацанів

далі - Шевченкове.
Дорогою знову трохи блудимо, надихаємося надрозкішними видами "гірських" сіл, намагаємося вдосталь надихатися надчистим повітрям й вирулюємо в сторону Звенигородки, а звідти - на Шевченкове.

ідея "заїхати сюда як-нибудь" виникла ще рік тому, коли ми їхали на Одесу через Смілу
й просто побачили вказівкник "Шевченкове". Так, все занадто банально))
а когда опинилися в 70-ти км від колишньої Керилівки, то не заїхати вже просто не змогли. Тим паче, мєлка із захватом слухає мамині і бабусині розповіді "про маленького Тарасика" і "про стовпи, які трімають землю"...

я не буду писати нічего нового про це місце. Всі, хто хоче знати про нього, думаю, знають більше, ніж достатньо

Особисто мене дуже приємно здивував місцевий парк - не очікувала в селі такого масштабу.
Соня, що не дивно, захопилася білками, а ще з особливою увагою слухала мамину розповідь про Поводиря й розглядала дитячі роботи в галереї музею, виконані в різних стилях 
(привіт вчительці з малювання)) )

Саша, по-моєму, просто насолоджувався дорогою, хоча до дому дяка заїхав із задоволенням

з мого інста-запису від 31.05.: "Море задоволення від цего місця.
При тому, в кожного з нас трьох свого задоволення))
Що ще хочеться сказати: сьогодні гугл-навігатор виводив такими стежками, що ми просто тихо офігівали. Але в результате того квесту зробили висновок, що черкаські дороги місцевого значення в стані на тверту четвірку, пейзажі розкішні, а ще тут багато акацій. Нереально багато. Й вони цвітуть. Уявляєте, як пахне повітря?

Власне, Черкащина, ми тебе любимо)

 

В Будище заїжджати не планували. Та й взагалі, повертатися додому спочатку думали по Е-95. Але мало чого ми думали... виїхавши до "Тарасика зі зрізаними ягнятками", зрозуміли, що до садиби пана Енгельгардта всього лише півтора км, а звідти додому через Корсунь і красиві Вільшану і Стеблів

з інста-запису: "Колишній маєток пана Енгельгардта ...
Коли бачиш вживу те, про що читав майже в казках... Складно описати емоції.

А ще тут дуже гарний парк. Дуже...

Лисянський, Монастирищенський, Звенигородський, Жашківський, Корсунь-Шевченківський районы...колись для меня то було краєм землі, а сьогодні ми об'їхали все за день й повертаємося додому з однією лише думкою:"Яка ж все-таки прекрасна наша Україна..."

не буду нічого писати про те, хто і коли розрушив маєток. Хоча, хто і коли і так зрозуміло... "весь світ до краю ми зруйнуємо..."
пару років назад там велися відновлювальні роботи. Принаймні, про це говорить свіжа побілка на стеклах і плитка в парку. Роботи повинні були закінчитися в грудні 13-року ...
власне, на фото все видно ...
якщо коли-небудь ці роботи-таки закінчаться, то не тільки Будище, а й вся область отримають красиве місце, куди, як і до Буків, буде з'їжджатися багато туристів ...

Вечеряли ми в Корсуні в колись відомому ресторані "Вітряк". Чому "в колись"?
я не знаю, як до нього ставляться в місті нині, а ось колись, коли я була ще студенткою місцевого педучилища, серед городян він був у великій пошані)))
але, певно, це було ну дуууже давно, тому як ні сам ресторан, ні те, що нам приготували, нас зовсім не вразило (наша Галя балувана, ага))), хоча залишки колишньої слави були помітні, звичайно))
але це так, ліричний відступ...