весняна порцiя натхнення (березень 2017)

третій рік поспіль (за раніше якось не пам'ятаю) березень нам дарує прекрасний початок місяця, який не хочеться просто так витрачати задарма. Хочеться залишати такi днi в емоцiях, спогадах i в часi, проведеному разом...

З ночі землю теплою ковдрою укутав туман. Лагідно, легко, майже невагомо обійняв будинки, автівки, стовбури дерев і навіть випадкових перехожих... а я дивилася на те березневе молоко і хвилювалася за наступний ранок...
І лише по обіді десь під Бердичевом, коли побачила ту пару над землею, зрозуміла, що то не туман був напередодні. То на повні груди дихала весна❤. І наче білими стрічками, прикрашала те, до чого потім доторкнеться своїми поцілунками...

з путiвника: Старий Солотвин в Житомирській області заснований в кінці 16 століття і має досить багату історію. Однак по-справжньому популярним село стало зовсім недавно - після того, як в інтернеті все частіше стали з'являтися фотографії мисливського будиночка.
Що ж, заїхали, подивилися, галочку на картi поставили))
мiсце не вразило, а от село - навпаки. I та його стара брущата дорога, i на полях старi совєцькi пам'ятники хлiборобiв зi снопами в руках i iнтелiгентним щастям на обличчi...наче тут знiмали "Пастуха i свинарку" i забули реквiзит...

Але в цiй подорожi основними у нас були два пункти: палац Терещенка в Червоному i замок садиби барона Фон Мекк в Копиловi.

Перший будинок склали з колод на цегельному цоколі в стилі "дачного модерну". І це, дійсно, була дача, хоча фон Мекки приїжджали сюди і взимку. Так, в 1909 році на Різдво тут відзначали срібне весілля Миколи Карловича і Анни Львівни. Чайковський бував в цьому будинку як мінімум двiчi - в 1889 і 1990 роках, про що він із захопленням згадує в листах. У 1898 році сталося нещастя - через несправність димоходу будинок загорівся і згорів дотла. Його досить швидко відновили. Обриси садиби відтворили практично без змін, але зовні кладку обшили дошками, дранкою і обштукатурили. Судячи з того, що залишилося від будинку зараз, будівля була дуже цікавою, ошатною і зручною.
Поряд рiс розбитий на 9 га парк, що не поступався будівлі. Старожили згадують, що колись тут була прекрасна алея тополь, які, стикаючись кроною, утворювали над дорогою романтичний зелений тунель. До наших днів збереглися ялинова і липова алеї. Ялини привозили в маєток вже "дорослими", у великих діжках-бочках

В парку було безліч перемішаних з липами і дубами хвойних дерев. Фон Мекк викопав в Копилові два ставки, в які надходила вода зі Здвижа. Один з них, що менший, був присадибним, інший - для селян. Це був один з етапів створення складної системи меліорації, яка за кілька років зробила родючими піщані ґрунти села. Ще барон наказав провести дорогу від Київської траси до села і засадити її тополями, якi добре вбирають вологу. Уздовж дороги вирили канави, де збиралася дощова вода. Після сiмнадцятого року тополі вирубали, а канави засипали, і тепер в дощову погоду обочини - то безмежні калюжі.

Хочеться вiрити, що садибу все-таки відновлять. Не дарма ж вона простояла 120 років і пережила стільки господарів.
До речі, з приходом бiльшовикiв, тут була агрошкола. Потiм нiмцi влаштували тут свій штаб. У 1943-45 роках в будівлі був госпіталь для поранених, який в мирний час став лікарнею. З 1954 року розмістилася школа, потім - здається, музична.
З часом навчальні заклади перекочували в нові споруди, а покинута садиба досі стоїть неприкаяна, занепадаюча хоч i  пережила свого першого господаря на довгі роки .

Колись сім'я цукрових магнатів Терещенків побудувала тут цукровий завод, а в багатьох місцях Житомирської області (і не тільки Житомирської)  подарувала світові чудові садиби. Нинi ж, наскільки мені відомо, жодна садиба в нормальному вигляді  не збереглася, всi занедбані, а то й взагалi знищенi...

це - фамільний герб, дарований роду Терещенків Олександром II в 1875 році. I цей палац - остання власнiсть найменшого з Терещенкiв - Федора Федоровича, любителя неба і літакiв.
Він успадкував третину стану батька і 15 маєтків. Його статок дорівнював 8.5 млн. рублям - на сьогоднішній день це десятки мільярдів доларів. I це цілком дозволяло йому займатися тим, чим хтiлося. Федiр навчався в Київському політехнічному (до створення якого причетна його сім'я) на "механiчному" факультетi.

Навесні 1909 року, прямо у себе в маєтку він будує майстерні, в яких збирає літаки власної конструкції. А поруч з Червоним обладнує льотне поле в 41 гектар. Неймовірно, звiсно, з нинішньої точки зору уявити собі, що тут будувалися літаки. Проте, це дiйсно одне з тих місць, де зароджувалася авіація.

У 1910-1915 рр Терещенко вклав в будівництво авіамайстерень 150 тис. рублів і ще за 720 тис. побудував у маєтку будинок та господарські приміщення для працівників, конструкторів і авіаторів. В 1913 році в майстерні працювало 25 осіб: 18 робочих і 7 службовців. За словами краєзнавця Юрія Андрiйчука "заробітна плата для робочих становила майже 6 тисяч рублів, для службовців - 16 з половиною тисяч рублів". I для тих часiв це були досить немалі гроші.
Спочатку Федір Федорович виписує аероплан з Франції, який прибув в Червоне в травні 1909 року. "Обкатавши" француза, Терещенко вирішує створити власний аероплан. I перший свій літак з цих майстерень Терещенко викочує 25 грудня того ж року. Але потiм, відчуваючи недолік знань, 21-річний (!) юнак відправляється вчитися до Франції - найпередовiшої авіаційної держави того часу. Навчався він у Луї Блеріо (Блеріо щойно вперше в історії перетнув на аероплані власної конструкції протоку Ла-Манш, а після цього побив американців в рекорді швидкості - досяг 77 км/год). Того самого 1910 року Федір Федорович Терещенко придумує і запатентувує пристосування для з'єднання дерев'яних конструкцій аеропланів. Так з'являється його другий літак - Терещенко-2. У серпні 1913 року він демонструє аероплан Терещенко -3, а навесні 1914 - моноплан з м'якими крилами і сорокасильним мотором. Блеріо, з яким він був знайомий, як раз переміг американців на моноплані, це для свого часу була дуже передова ідея: біплани, літаки з двома крилами, правили бал ще дуже довго, до тридцятих років (до речі, літаки Блеріо, вельми популярні після його історичного перельоту через Ла-Манш, продавалися всім бажаючим по $850 за одиницю...)
але це так, лiричний вiдступ, бо дехто з нашої подорожньої компанiї знає толк в лiтаках...

 

I, якби не той переворот, Терещенко був би не менш вiдомим i знаменитим, нiж Корольов, але... в 1917 роцi вiн покинув батьківщину і помер в Парижі в 1950 році. У Червоному в 1928 році сталася серйозна пожежа (після перевороту 17-го року тут знаходився притулок для безпритульних дітей, проте, діти розбіглися, а будинок підпалили), яка начисто знищила інтер'єри палацу: i широкі сходи білого мармуру, i кулясті люстри венеціанського кришталю, що прикрашали велику бальну залу, i візерунковий паркет, i мармурові каміни, i безліч творів мистецтва, зібраних Франтишеком-Ксаверієм і Яном Непомуцним, які перейшли від них Терещенкам.
Пiсля пожежi в палацi був зроблений ремонт, але всередині вже ніколи не було як раніше. У 1948 році тут відкрилося  ФЗУ (Фабрично-Заводське Училище). Зараз палац належить жіночому монастирю.

I ще трохи про Терещенкiв i сiмнадцятий рiк.
Справа в тому, що якщо дійсно й була масонська змова - палацовий переворот, або ж як ми звикли говорити - лютнева революція, то цим ми зобов'язані в тому числі й Михайлу Івановичу Терещенку - власнику палацу в сусiднiй Андрушiвцi, "фiнансовому" генiю, як того за життя називав барон Ротшильд. Терещенко був одним з основних батьків того лютневого марення.
У березні 1917 він був призначений міністром фінансів, а в травні - ще й міністром закордонних справ Тимчасового уряду Росії.
Впевнена, що він потім не раз пошкодував про власну участь в цій справі, бо навряд чи насправді прагнув того, у що в підсумку вилилася ця революція...

Перлина палацу - домашнiй театр. Точнiше, те, що вiд нього залишилося...

По дорозі додому говорили про палац Юсупових, тамошній театр і ту розкіш, яку не розікрали за 80 років. А ще про те, наскільки він мене вразив вперше, що за кілька років повернулася в Пітер знову...
А у нас чомусь всі палаци "випадково" вигоріли. Або й взагалі згоріли вщент, як того ж Скоропадського в Тростянці...

В Червоному не відпускає так, як і в Підгірцях...І той живий чорний голуб під куполом знищеного театру...

в Андрушiвцi Софiя категорично вiдмовляється робити зупинку, а до Старої Котельнi ще маю час її вмотивувати й розповiдаю по особливiсть та унiкальнiсть селища. I якщо запитати, чим же так зацiкавив її останнiй пункт маршруту, вона розкаже, що це - одне з найстарiших селищ України, перша згадка про яке датована ще домонгольським періодом 1143 року (хоча за рiк з її вуст не впевнена, але то вже не головне :) ).
А вже з путiвника прочитає, що католицький костел Антонія Педуанского був зведений тут в 1786 році, коли католицька громада села налічувала кілька тисяч чоловік. Споруда в стилі пізнього бароко занадто незвична для цієї області, але на великих валах Котельні виглядає досить органічно.

кажуть, що костел вiдбудовується на кошти громади i всерединi виглядає зовсiм не так, як ззовнi. Але, служба давно закiнчилася, дверi зачиненi й обходимося тим, що бачимо з вулицi.

i замiсть трьох крапок, офтальмологiчне фото про кота, двох подорожникiв i костел..