Згадуючи Флоренцію... (травень 2016)

Есть города, в которые нет возврата.
Солнце бьется в их окна, как в гладкие зеркала. То
есть, в них не проникнешь ни за какое злато.
Там всегда протекает река под шестью мостами.
Там есть места, где припадал устами тоже к устам
и пером к листам. И
там рябит от аркад, колоннад, от чугунных пугал;
там толпа говорит, осаждая трамвайный угол,
на языке человека, который убыл.(с)
Иосиф Бродский


Згадуючи Флоренцію, хочеться написати не просто коротеньку замітку захопленого туриста.
Перш за все, хочеться сказати своє запізніле "пробач" цьому колись не сприйнятому місту, зізнатися йому в любові, мiсту, яке багато років мені снилося, про яке я можу розповідати безкінечно, починаючи з оксамитового запашного К'янті, і на найвищих нотах продовжувати розповідь про шедеври Боттічеллі, Леонардо, Мікеланджело, Джотто ... та й не перелічити всiх ...

 

Згадуючи Флоренцію, я знову і знову продовжую милуватися цією казкою на мутно-жовтих водах Арно. Я кожного разу знову і знову подумки блукаю стародавнiми заплутаними вуличками цього міста. Міста наскрізь пронизаного Ренесансом.
Місто - загадка. Місто - фортеця. Місто - квітка. Для мене це друге місто, після Єрусалима, яке огортає ТАКОЮ містикою... і плутаючись в його кам'яних вулицях, раз за разом відчуваєш дотик часу, голоси тих, хто вершив всю європейську і світову науку та культуру.

Громади веж - кам'яних монстрів, перегукуючись з маленькими церковками, вселяють вiдчуття того, що ти без варiантiв загубився в цьому лабіринті, і тільки чисте небо і бажання дихати містом, слухати i торкатися його, штовхає тебе вперед, де несподівано, як спалах, виникає серед кам'яних велетнів шедевр.
I ти ловиш себе на тому, що нiколи ранiще не відчував такого серцебиття від настільки разючого контрасту. Собор Санта-Марія-дель-Фіоре виникає раптом. Несподівано і вражаюче. Сяюче величезне творіння з неймовірним куполом. НЕЙМОВІРНИМ за розмірами і облицюванні. Це готика. Це готика! Це готика? Це готика ...

Ні. Це загадка. Цей стиль неможливо описати, як і неможливо до кінця усвідомити це місто...
Я до сих пір не можу відповісти на багато питань, що виникали тоді, 10 рокiв назад (та й тепер, чого приховувати) в моїй голові. Я до сих пір не можу собі пробачити того, що не зрозуміла це місто відразу.
Прекрасне. Неповторне.
Місто, в якому, як у калейдоскопі, змінюються стилі. Ренессанс, барокко, готика, класицизм. Площа Республіки, Палацо Веккiо, галереї Уффіцці, мости Веккiо і Санта Треніта, шедевральні собори, палац Пітті і сади Боболі і звичайно ж площа Синьорії...

Вона вважається однією з найкрасивіших площ у світі. Кожна хвилина, проведена серед скульптур і будівель цієї площі, перетворюється в маленьке життя, проживаючи яке, я лише можу сказати: "як мало того життя, щоб до кінця проникнути в ті скарби i таємниці цієї перлини в серці Тоскани, таємниці, які дозволить спробувати розгадати і знайти відповіді тільки час... Яким чином, яким натхненням було створено те, що призводить в захоплений трепет і приходить у снах, як одкровення?.."

Тільки цього разу я потихеньку почала розумiти це місто. Я, як лінива учениця, лише через певний промiжок часу раптом усвідомила, що мені так давно не давало спокою: Флоренція - те місто, яке проникає в тебе поступово, мiсто, яке обволікає тебе всю, змушуючи нудьгувати по собі...

і залишається в твоїй пам'яті на все життя, трохи жартуючи, що ще не всі таємниці ти розгледіла в цій стародавній і досі квітучiй перлині ...

Я навіть нiколи не думала про те, що є таке мiсто, яке здатне ТАК турбувати душу... Виявляється є. Флоренція - пізно зрозуміла, до сих пір нерозгадана таємниця. Велика маленька Флоренція...як яскрава квітка в долині Арно i в серцi неповторної Тоскани.
Я згадую її вузькі вулички, кам'яні башти, іноді облуплені сучасні штукатурки будинків, під якими як мощі виступають прадавні кам'яні кладки. Палаци, що нагадують фортеці, і як сплеск фонтану, витончені сади, собори і площі. Місто, гуляючи яким, мимоволі відчуваєш дух або навіть фізичну присутність тих, хто його закладав, ліпив і співав. Тих, завдяки кому, це місто стоїть одноосібно серед всіх інших міст світу, як колиска просвітництва, відродження, меценатства і як найбільше сховище безцінних, найбільших шедеврів архітектури, живопису, поезії та скульптури.

...Ну от і все.
До побачення, прекрасна Флоренція!

"І я останній раз кидаю погляд туди, де незліченні сонця плавили скло за рікою, де над цими сонцями стояв туман, дим, пар розпеченого за день міста ..."