"Гранд-каньйон" по-коростишевськи

Я довго думала, як обозначити цю фоторозповідь, але потім згадала суботнє спілкування у ФБ після моїх перших фото з Коростишева й зрозуміла, що "Гранд-каньйоном" буде саме те))) Адже так (з подачі місцевих) його назвала Таня Ворохта, саме так буду називати й я)))

отже, чому саме Коростишів?
по-перше, близьке розташування до Києва,
по-друге, в Буки ми навряд чи поїдемо, а до скель періодично тягне))
по-третє, тепло, весна і свіже повітря.
Єдине невелике АЛЕ, про яке ми дізналися вже практично на під'їзді до кар'єру: на авто з низьким кліренсом до фінішу можна не доїхати)). Просто тому, що по дорозі доведеться форсувати невелику річечку. Не знаю, як влітку, але навесні води в ній було більш ніж достатньо. Так що спасибі моєму вездепрохідному автомобілю і водієві, який зміг, не замочивши ніг, подолати цю водну перешкоду)).
Що ми повинні знати про це місце: Каньйон - це колишній гранітний кар'єр посеред сосново-листяного лісу. Після затоплення самого кар'єра, сформувалося мальовниче озеро з найчистішої незвичайного кольору водою. Висота скель по периметру озера від 3 до 10 метрів. Глибина озера близько 20 м. Цей кар'єр за розміром перевершує свого сусіда - Високий Камінь. І з кожним роком він додає води.

Кажуть, що за красою це місце нагадує Карелію. Не знаю, я там не була, але тут неймовірно гарно. Відчуваєш себе в якомусь оазисі... в якомусь особливому місці...

а у воде відбивається вічність...

Ще один момент: ще з гранкар'єру в Корсуні прекрасно пам'ятаю відчуття, коли "граніт фонить", точніше, як фонить потім в голові. Тому, навіть коли тут вже давно не ведеться розробка, не забувай про те, що ти посеред граніту, який, так, може... 

 ЛІС. Березневий ліс завжди особливий. Він пахне не так, як завжди, він дихає по-іншому, в нього унікальний колір і світло він пропускає по-особливому...Й спостерігати за тим, як він прокидається, задоволення з задоволень)))

Ну і наостанок: дихати навесні і милуватися її красою все ж краще за містом))