Інший Київ...

У щоденній метушні ми не встигаємо озиратися сторонаvb.
Не встигаємо дивитися глибше, вдивляючись в кожну зморшку на тілі... і не важливо, це наша особисто тіло, чи міста...

 

Я давно хотіла пройтися безлюдними вулицями старого міста ("безлюдні" так буває?), Позаглядати в темні затишні двори, помилуватися фонтанами, старими і новими постмодерністськими міськими прикрасами... та все не було часу...
його б не було ще довго, коли б в якийсь момент просто не взяла лист з папером, не склала маршрут, не сіла в машину і не поїхала... вірніше, не поїхали. Тому що, з тих пір, як підросла Соня, ми подорожуємо вже втрьох.

 

Знайомство з невідомим Києвом почали з парадних воріт міста - Золотих. Стільки тут ходжено-переходжено, але я ніколи спеціально не заглядала на "мужика з тортом", вірніше, на Ярослава))) тим більше, на його спину, а даремно: ймовірно, тому хто ліпив пам'ятник захотілося залишити свій слід в історії, і він додав Ярославу ще три чоловічі долоні на спині... забавно)))
Цікаво, що Іван Кавалерідзе, автор ескізу цего пам'ятника, не планував втілювати його в життя в такому вигляді. Це був один з проектів, і скульптор тоді зупинився на іншому варіанті. Даний монумент поставили вже в роки незалежності, знайшовши цей ескіз в майстерні скульптора.

Там же на Золотих воротах живе кіт Пантагрюель.
Скульптура магічна - приносить гроші, а може, й удачу, тому бронзова спинка кота лисніє від численних погладжувань - ну як тут пройдеш повз, коли така можливість випадає: нашептав коту на вушко і все - удача біля твоїх ніг))). Деякі екскурсоводи кажуть, що це улюблений кіт Ярослава Мудрого, багато хто пов'язує тварину з остерією, що знаходиться неподалік.

Насправді, все трохи простіше: кота встановили друзі ресторану Пантагрюель, щоби хоч в якійсь мірі компенсувати втрати від пожежі, що трапилася кілька років тому.

Проте, існував живий прототип - кіт Пантагрюель (він же Пантюша), що жив в закладі до пожежі. Сірий "перс", подарований гостями, очевидно, вважав себе директором остерії і втілював риси талановитого керівника - розум, життєвий досвід, такт, принциповість, бездоганне знання виробничого процесу. Наприклад, кіт ніколи не дозволяв собі йти відпочивати, поки особисто не переконувався, що всім гостям зручно, вони правильно обслуговуються і не терплять ні в чому потреби. Це викликало повагу навіть у самих затятих котоненавісников. Тварина загинула, певно, задихнувшись під час пожежі: в метушні його не знайшли, а потім було занадто пізно. Тим, хто знав Пантюшу, скульптура буде нагадувати про нього, а всим іншим - служити джерелом легенд, пліток і інших форм міського фольклору

Там же, на Золотих воротах, в сквері стоїть фонтан-Матюкальник. Насправді фонтан не лається матом. Просто вода в ньому ллється з людських ротів. За переказами, їх робив підмайстер, який вирішив таким чином помститися своєму вчителеві-лихослівнику. Пики на фонтані він скопіював з фізіономії свого наставника - мовляв, нехай хоч вода очистить його від лайки.

Далі - їжачок)))

Скульптура зроблена з дерева, яке почало псуватися. Вельми цікава техніка створення голок їжачка: пеньок дерева був обв'язаний металевою сіткою, а в сітку встромили і закріпили шурупи. Ще одна цікавість з приводу їжачка полягає в тому, що скульптура називається "Конячка", в честь коня з того ж мультфільму

Творцем пам'ятника є організація "Київська ландшафтна ініціатива" і зокрема скульптор Скритуцький. Вони ж є авторами інших дерев'яних скульптур, які можна зустріти на вулицях центру міста

Навпаки Їжачка знаходиться ще одне ЧУДО сучасного мистецтва :) - пам'ятник захисникам кордонів України. Чому диво? Скульптор наплутав з пропорціями коня, через що створюється враження, що козак сидить на поні з піднятим хвостом. Як у захисника вийшло піднятися на стременах, яких немає, - питання до скульптора.

Раз вже ми знаходимося на Рейтарській, то грішно не завітати у дворик на Рейтарську, 9 (там вже кілька років живуть три великих ворони). Для них облаштовано клітку з дерев'яним будиночком.

Птахи дуже товариські, із задоволенням позують перед фотоапаратом, особливо цінують смачненьке.
Вік їх різний: наймолодшому Тимошці - 5 років, найстаршому (імені не знаю) - 17.
Милий дядько, що їв поряд сало, люб'язно розповів про пташині звички і показав, що вміють ворони. Говорив також, що птахи люблять м'ясо, але, певно, коти його люблять ще більше)))
поки ми спілкувалися, один вже стягнув шматочок на обід))

Далі - посольство Туркменістану. Нам розповідали, що у дворику на розі Прорізної та Пушкінської на нас чекає справжній культурний шок. Коли дійдемо до огорожі, захочеться себе вщипнути: таке враження, що потрапив в східну казку. Це задвірки посольства. Щоб відчувати себе як вдома, туркмени відтворили тут в мініатюрі справжній "східний двір", вже прозваний киянами "міні-мечеттю".
Посольство знайшли, і дворик знайшли, тільки він за висоооооким парканом. Помилувалися куполом міні-мечеті і далі...

 

на Володимирську, 77.

Художники Архітектурного союзу, розміщеного на Володимирській, 77 прямо на стіні навпроти своїх вікон намалювали чотирьох розкішних рожевих жирафів . А зразу за рогом - друга картинка: літній пейзаж

Дійсно, несподівано тішить око...і одна і друга картинка...

 

розвертаємося на Саксаганського й далі на Володимирську, 43 і... несподівано потрапляємо на мігруючого березневого кота

Рудий кіт з яскраво-зеленими очима перелякано дивиться в своє відображення у вітрині. Автор роботи 35-річний скульптор Володимир Білоконь, розповів, що це вуличний кіт невідомої породи.

 

"Йшов собі в пошуках кішки, побачив своє відображення і злякався, - сказав Білоконь. - Чому кіт такий худий? Та зима ж. І, видно, риби з кафе йому не дістається. Але нічого, скоро розгодується. Все-таки бесарабський кіт. Хочу, щоб він подорожував містом. Поки стоїть тут, а потім, можливо, перенесемо ще кудись

Певно, мало хто знає, що у дворі дому по вул. Володимирській, 43, розміщена найменші в місті церква - така собі прибудова з куполом. Але при всій незвичності вона має своїх прихожан - говорить нам путівник.
Заходимо-шукаємо, церква є, купола немає))

У двориках на Лютеранській, 7/10 і Великій Васильківській, 12 стоять однакові фонтани. Вони зроблені у вигляді пеліканів. Поставили їх ще в ХІХ столітті не як класичні фонтани, а щоби регулювати тиск в трубах - зайва вода виривалася назовні з дзьобів. Пеліканів відлили з чавуну. Навколишні мешканці своїми силами організували кооператив і, як можуть, доглядають за пеліканами: фарбують їх і ремонтують.

Далі-Михайлівська площа. шукаємо Лева-водолія.

Певно, не там шукали, бо, там, де ходили, лева не було, але побачиои інше: пам'ятник Жертвам за Віру.

а потім трохи погуляли територією монастиря (повинна сказати, що на тлі передгрозового неба він був просто чудовий). Здається, такого золота куполів і синяви стін я ще не бачила 

я люблю Київ...він дійсно чудовий...тільки околесивши майже всю Європу, можу впевнено сказати, що Київ - одне з її найкрасивіших міст: маленькі вулички Подолу, де в старих занедбаних двориках часом ще можна почути минловіковий шепіт... старий Печерськ, в липовій тіні якого можна сховатися так само, як і 100 років тому.... Русанівка, канали якої часом нагадують венеціанські... Хрещатик , зі своїми свічками-каштанами... високий правий берег і Лавра, від краси і величі якої часом втрачаєш дар мови... Університет... Володимирська... Софія... дзвіниця і все старе місто у тебе під ногами...люблю міські мости (ще більше люблю, коли вони "не стоять"), вони красиві в нічній підсвітці... люблю Пушкінську... лощену й пихату... люблю театр Франка, де грають мої улюблені Ступка і Бенюк, Хостікоєв і Богданович...люблю Набережну... з її вічно летючими автівками й преарсним видом на Дніпро... люблю Паркову Алею, з її бруківкою і різкими поворотами... люблю свій Лісовий, за спокій, свіже повітря і запах лісу щодня...

 

і, знаєш, де б я не каталася, завжди з величезним нетерпінням і трепетом в серці повертаюся до тебе... тому, що ти "найкраще місто на Землі"...