Очікування... чуда, невідомого, але неодмінно прекрасного...

вместо эпиграфа:

Колись я любила грудень.

Бо в кінці грудня було свято. І очікування свята теж було святом саме по собі.

І справа не в салаті олів'є, не в бою курантів і не в післясвятковому похміллі.

 

Справа в ньому, в очікуванні.

Коли чекаєш чогось довірливо і щиро, ти це щось в результаті отримуєш.

 

Свято не купиш на новорічному розпродажі. Свято - це не завжди багато і не завжди шумно.

 

Я пам'ятаю ці повні передчуття дні, ялинкові базари, запах хвої і снігу. Я пам'ятаю цю радість, це ні з чим не порівнянне відчуття передодня.

Я пам'ятаю вулицю Перова, скрип полозів, себе, закутану в червону шубку, батьків, що йдуть попереду.

 

Я пам'ятаю нашу маленьку кімнатку і маленький світлий екран, час тиші і щасливу впевненість в тому, що це назавжди, -

мама, тато, ти і маленький брат, з яким можна буде грати, але набагато пізніше, - пояснює мама, схиляючись над ліжечком, що стоїть між книжковими полицями і секретером. Поки що він спить, і це наповнює будинок чимось невимовно прекрасним.

Хвилини блаженної тиші, шорох секундних стрілок, мерехтіння вогнів, там, за вікнами мого дитинства.

 

 


Це невелика фоторозповідь про те, без чого не обходилось й не обходиться це свято...
й про тих, чиїми руками це чудо створюється...

Фабрика Ялинкових Іграшок
Клавдієве
13.12.14.

склодувний цех. І він, і умови праці мало чим змінилися після 1947,
року, коли була відкрита фабрика

а в цьому цеху безлике знаходить своє обличчя
і тут живе диво, так