#книги

Тэсс из рода д'Эрбервиллей

оригінальна назва: Tess of the d'Urbervilles

автор: Томас Гарді

видавництво: Ексмо

мова: російська

перекладач: А.Крівцова

рік видання: 2016

об'єм: 448 ст.

 

досить неоднозначні враження, але після неї тепер точно подивлюся фільм. Стосовно ж книги буду лаконічною: тут все про комплекс провини: наведення, необхідні дії, подальша поведінка, а також способи придбання, самопочуття пацієнта, спілкування зі здоровими, наслідки для всіх сторін. 
Об'єктивно, практично безпечно. 
Ніколи не слід думати про те, що думають інші люди, коли вони нічого не думають ©

 

Чоловік на ім'я Уве

оригінальна назва: A Man Called Ove

автор: Фредрік Бакман

видавництво: #книголав

мова: українська

перекладач: Ольга Захарченко

рік видання: 2018

об'єм: 352 ст.

 

Когось любити — це все одно що оселитися в будинку. Спочатку ти закохуєшся в усі нові речі, щоранку радієш, що все це належить тобі, ніби побоюючись, що хтось увірветься у двері й заявить, що сталася жахлива помилка і що ти не можеш жити в такому чудовому місці. Потім, з роками, стіни вивітрюються, дошки тріскаються тут і там, і ти починаєш любити цей будинок уже не так за його переваги, як за його недосконалості. Ти знаєш усі його закуточки й щілинки. І як зробити так, щоб у замку не застряг ключ, коли на дворі мороз. І яка з дощок трохи прогинається під ногою. І як відчинити дверцята шафи, щоб вони не скрипіли. Ці маленькі секрети й роблять його твоєю домівкою ©

Коли б в цьому році окрім цеї книги більше нічого не прочитала, мені б було достатньо. Це - книга-катарсис.
Кожен несе за плечима свою "війну". Кожен мовчить про своє. У кожному з нас є трохи Уве і в кожному Уве є трохи від нас.
Книга, яка більше у відчуттях, ніж в об'єктивному. У тому щемливиму і іноді незручному почутті, коли розумієш, що і ти була не правою.
про любов, про безкінечну самотність, про таку ж безкінечну відданість і дуже велике серце. Про вчинки, які відбуваються не заради того, щоби отримати сусідське схвалення. Справжнім вчинкам і справжнім чоловікам взагалі не потрібне нічиє схвалення.

Ми завжди сподіваємося, що ще встигнемо щось зробити для іншого, сказати йому потрібні слова. А потім, коли все вже відбулося, стоїмо і думаємо: «От коли б…© Є книги, про які нічого говорити не хочеться, тому що вони погані. А є книги, про які не хочеться багато говорити, тому що вони хороші. Це саме така книга. І це саме така історія. З нею не хочеться розлучатися і не хочеться ні з ким ділитися, тому що пережиті емоції залишаються в серці, як шматочок чогось надособистого. І Бакман - це те тепло, яке хочеться обійняти якомога міцніше і яке завжди обійме тебе у відповідь.

 

Театр

оригінальна назва: Theatre

автор: Сомерсет Моем

видавництво: АСТ

мова: російська

перекладач: Галина Островська

рік видання: 2016

об'єм: 320 ст.

 

«Театр» безкінечно цікавий вже тим, що це один з небагатьох романів авторів-чоловіків про жінку, який не просто не викликає бажання запитати «ти взагалі живих жінок-то бачив», а дійсно розбирається в тонких матеріях жіночої душі. І хай Джулія - далеко не середньостатистична жінка і аж ніяк не найприємніший персонаж, але факт залишається фактом: один опис її стосунків з Майклом (і не стільки закоханості, скільки зникнення цих почуттів), заслуговує всих можливих похвал. В якійсь мірі це історія про кризу середнього віку. В якійсь - про те, що одного разу зроблений вибір визначить потім залишок твого життя. В якійсь - міркування про те, чи вартує чесність з самою собою порушення спокою буття. Тут вже кожен буде вирішувати, що з затронутого йому ближче. Я ж можу тільки сказати, що Моем дійсно пише прекрасно. На тлі Лондона, театральних і життєвих драм, гри в гольф, розкішних костюмів, дорогих особняків і порожніх людей розгортається захоплююча і гіркувата історія, яка легко читається, але залишає після себе дуже виразний післясмак. Я би не стала називати «Театр» кращим романом Моема ( «Тягар пристрастей людських» стоїть майже на голову вище), але який же він все-таки хороший.

Спершу вона йшла, дивлячись прямо перед собою, не обертаючись ні праворуч, ні ліворуч, але незабаром зрозуміла, що так вона нічого не доб'ється. Треба дивитися на людей, коли хочеш щоби вони дивилися на тебе.© 

 

Брітт-Марі була тут

оригінальна назва: Britt-Marie Was Here

автор: Фредрік Бакман

видавництво: #книголав

мова: українська

перекладач: Ольга Захарченко

рік видання: 2018

об'єм: 352 ст.

...посеред усього лайна, посеред найгіршого трапляється історія зі щасливим кінцем. І тоді розумієш: воно того варте ©

Шосту частину книги треба якось пережити. У мене був надслабкий Потап і досить давнє знайомство з автором, так що я вистояла. А все закрутилося тоді, як голова Брітт-Марі зустрілася з м'ячем. Після чого відірватися від читання стає досить складно.
Так буває: живеш собі живеш, готуєш в духовці лосося, кілограмами купуєш соду, а ще краще "Факсін", переш чоловікові сорочки і одного разу... оп!!! Все це звичне життя миттєво зникає. І ти з жахом усвідомлюєш, що людина, яка складала з тобою сімейну команду, пішла, і з усього нажитого в тебе залишився лише пшик у вигляді білої плями на безіменному пальці. Життя буквально летить під укіс, дає тріщину і зовні нагадує... як її... ну те саме місце, яке ми не будемо називати, ми ж цивілізовані люди

Кілька років перетворилися в ще кілька років, а ще кілька років перетворилися в життя. І одного ранку виявляєш, що позаду залишилося більше життя, ніж попереду, і не розумієш, як так вийшло. ©
І можна цілодобово лити сльози і сумувати за втраченими роками, а можна спробувати почати все спочатку. Отже, її звуть Брітт-Марі, саме Брітт-Марі, а не просто Брітт! Їй 63 роки і нехай вона ніколи не вболівала за "Ліверпуль", і тим більше за "Манчестер Юнайтед", все ж вона не опускає рук і вірить в те, що ВонаЗМОЖЕ. ⠀

Здається, що в ящиках лише земля, але там, в глибині, в очікуванні весни сплять квіти. Від того, хто поливає цю землю, зима вимагає віри. Слід пам'ятати: в тому, що виглядає як пусте місце, дрімає велика сила. ©

Є в маленьких селищах і містечках свій затишок. Ось тільки у Бакмана за затишком і комічністю ситуацій ховаються справжні повсякденні проблеми і переживання. І однією з головних неприємностей, що зв'язують всіх, є самотність. Бо життя, як не крути, страшенно самотня штука. Людина повинна знати, що вона комусь потрібна

В певному віці майже всі питання, які людина ставить перед собою, зводяться до одного: як я живу це життя? ©

Не треба боятися змінювати себе і світ навколо. Треба лише взяти - й стрибнути. Як то зробила Брітт-Марі

 

Несказане

оригінальна назва: Everything I Never Told You

автор: Селесте Інг

видавництво: Наш Формат

мова: українська

перекладач: Анастасія Дудченко

рік видання: 2016

об'єм: 248 ст.

несказане б'є удвічі сильніше. Воно завжди робить вибір за нас. Не дає свободи. Не дає повноти. Несказане - не обман. Обман - то солодкі хитрощі, від яких нІде дітися, тож ми прощаємо їх одне одному. Несказане ж - хворий стан. Воно йде в ногу зі сном, сміхом і походом за хлібом. Це насіння, якому нІде прорости. Обман - паралельна реальність, несказане - паралельне Я. На обман є багато часу, несказане - і є час. ©

Світ складається з історій. Висловлені історії змінюють життя. Невисловлені - вершать долю. І ніхто не знає, як за задумом автора в ідеалі повинно було б бути.

Безжальна. Нещадна. Правдива. Безкомпромісна.  
Про драму кожного персонажа окремо і всеї сім'ї в цілому. Можливо, всіх емігрантів, які змінили землі, культури, традиції, і змішаних сімей, і дітей, недолюблених і яких не зрозуміли, і партнерів, що підміняють цінності і інтереси і зраджують довіру. Питань навіть занадто багато, вони штовхаються на сторінках, залишаються не розкритими, недопрацьованими, і в цьому одночасно і успіх книги і її основний недолік. Людям в депресії (і просто з поганим настроєм) з читанням краще почекати. Любителям хорошої і глибокої літератури може не сподобатися. Хоча книга емоційно важка. 

До чого може привести не вміння говорити і слухати. 
До чого може привести батьківська любов. 
До чого може привести зайва опіка. 
До чого може привести нав'язування власних бажань і прагнень. 
До чого може привести куряча сліпота. 

Вражає не сама книга. Вражає затронута в ній тема, бо її (тему) можна обговорювати довго, згадуючи власні історії з життя, друзів чи сусідів. Засуджувати, жаліти, не розуміти, дивуватися, і все ж знаходити причинно-наслідкові зв’язки, бо кожний пазл рано чи пізно складається. 

Всім здається, що вони тебе вже знають. А ти завжди не те, що вони думають. ©