Коли кров кличе...(січень 2016)

Немає хороших чи поганих шляхів.
Є твій шлях (с)...

Маршрут: Київ - Луцьк- Жовква - Львів - Рівне - Київ
Кіл-ть днів в маршруті: 6
Загальний кілометраж: 1600 км
Автомобіль: Hyundai Getz
Середня витрата топлива в дорозі: 9 л

 

Ми не любителі сидіти у вихідні вдома. А коли ці вихідні - тривалі різдвяні свята, то провести час з тими, кого любиш, при цьому отримуючи задоволення від дороги, наповнюючи буфер сприйняття новими враженнями, а фотоапарат - новими картками - і є найкращий подарунок "під ялинку".
І в цей раз в нашому маршруті Волинь з її давнім Луцьким замком і Львівщина з її ідеальною Жовквою і смачним різдвяним Львовом...

З Волинню особисто у мене пов'язані найтепліші юнацькі спогади, хоча вперше на цю землю я і потрапила тільки сім років тому, та й то проїздом. Саша ж, на відміну від мене, традиційно буває тут щороку, хоча толком Луцьк і не дивився ні разу ...
що ж, поїхали ...

 

Про місто, яке не вразило...

Так склалося, що останні з сім сотень років центр Волині поступово зміщується із заходу на схід, від прикордонного Володимир-Волинського до Житомира. Але найдовше, в 1324-1795 і 1921-39 роках (тобто майже всю польсько-литовську добу) столицею Волині був Луцьк в 70 кілометрах на захід від Рівного.

Лучеськ відомий з 1085 року як один з "Червенських міст", за які в одинадцятому столітті Ярослав Мудрий воював з Болеславом Хоробрим. Більшості з цих міст (Чевень, Велинь, Сутейск, Угровеськ) вже немає. З нині існуючих за Польщею залишилися Холм і Ярославль, за Україною - Луцьк і Броди.
Аж до чотирнадцятого століття Луцьк був фортецею на східних підступах до Володимира, його не раз брали в облогу київські князі і монгольські темники, і нарешті в 1320 році ним заволодів Гедемін, який через 4 роки віддав місто своєму синові Любартові, який зробив Луцьк новою столицею Волині. До 1383 року Волинське князівство під владою Любартовичів було фактично незалежним, вело війну з Польщею за Галицько-Волинський спадок, і в окремі періоди (не довше кількох років) в підпорядкуванні Луцька виявлялися навіть Львів і Галич. Нарешті, в 1383 Вітовт остаточно приєднує князівство до Литви.

І нинішня Луцька фортеця, вона ж замок Любарта, вона ж Верхній замок - цілком і повністю пам'ятник епохи Волинського князівства - 9/10 її ансамблю створені в чотирнадцятому столітті: нижній ярус в'їзної вежі і окремі ділянки стін Любартом (1352-66), велика частина укріплень - Вітовтом (1370-85), в більш пізні часи - ренесансні верхівки веж і будівлі всередині фортеці. Кажуть, що в східно-слов'янському світі єдиний конкурент Луцької фортеці за звання "найстарішої, що повністю збереглася" - Псковський Ізборськ, не кажучи вже про те, що це чи не єдина автентична литовська фортеця (на відміну від замків в білоруській Ліді і литовському Тракаї, на 2/3 відтворених).

Фортеця невелика - чи то коло, чи то трикутник десь близько 110 метрів в поперечнику. Литовські фортеці відрізнялися вкрай малою кількістю веж і тут їх три. Найцікавіша в'їзна Любартова вежа: три перші поверхи - найдавніша частина укріплень (часів Любарта), п'ятий поверх з ренесансним аттиком - найпізніша (16 століття). У 18 столітті вежа отримала капітальний ремонт, була укріплена контрфорсами, стародавні арки воріт заклали цеглою (певно, до них до цього вів дерев'яний міст), а нові ворота пробили нижче - крізь цоколь.

В княжому палаці, який знаходився у фортеці, 1429 року проводився унікальний для східно-слов'янського світу з'їзд середньовічних монархів, що тривав ні багато ні мало 13 тижнів і був присвячений питанням допомоги Візантії (або ж розділу її спадщини) і боротьби з новою напастю - турками (які, як відомо, за пару десятиліть стали одноосібними господарями Візантійської імперії). Список делегатів вражає: польський король Ягайло, великий князь литовський Вітовт, великий князь московський Василь II з митрополитом Фотієм, імператор Священної Римської імперії Сигізмунд, датський король Ерік Померанський, тевтонський гросмейстер Пауль фон Русдорф, волоський господарь Дан II, папський легат і візантійський посол. Все, само собою, з численними свитами. До чого вони домовилися і чи домовилися до чогось взагалі, я не знаю, але кінець світу, судячи з усього, було знатним.

Зараз на фундаменті палацу, де вони засідали, стоїть пара макетів середньовічних знарядь і незрозуміла шахівниця з фігурками в людський зріст. Взагалі, будь-яких інсталяцій і прикрас у Луцькому замку дуже багато, і тут просто не можуть не проходити періодично якісь лицарські фестивалі.

На території замку є музей дзвонів, музей книги, археологічний музей, а також знаходиться церква Іоанна Богослова (1165-70) (точніше, те, що від неї залишилось) і якась подоба некрополя...

Коли виходиш за поріг воріт замку, потрапляєш на територію Окольного, або Нижнього замку, до цього дня відокремленого від Старого міста.

І найбільш вражаючий в окольному замку - безумовно, Петропавлівський костел, дзвіниця якого стоїть прямо на місці колишніх воріт:

Побудований в 1616-39 роках Джакомо Бріано і сильно перебудований в 1730-і роки, аж до скасування ордена, це був головний храм волинських єзуїтів. Єзуїтські монастирі з колегіумами, які масово з'явилися в Речі Посполитій після Люблінської унії з ініціативи Стефана Баторія, - найрозкішніші і наймасштабніші ансамблі більшості польсько-литовських міст, особливо в православних регіонах, де роботи у єзуїтів було хоч греблю гати. Втім, в Луцьку найцікавіша частина костелу все одно під землею - п'ять поверхів підземель, з яких два затоплені, а на трьох інших безліч відкритих поховань... Нам не пощастило, в дні нашого приїзду спуск в крипту був зачинений.

Так склалося, що "під Росією" на Волині не було великих міст: губернський Житомир розташовувався за її історичними межами, а більшість повітових міст (за винятком більшого Рівного) налічували від 8 до 15 тисяч жителів, і приблизно рівними Луцьку були Кременець, Острог , Ковель, Ізяслав... Путівник говорить, що Луцьке старе місто, що розкинулося навколо замку в закруті Стиру, по суті і залишилося повітовим - маленьке і дуже старе, але з численними пам'ятниками середньовічного розквіту.

Але, певно, Одеса, Чернівці та Львів сформували у нас певне поняття "старого міста", якого в Луцьку ми не знаходимо... тут є відчуття звичайного обласного центру часів "совка" з абсолютно безликими районами і будівлями за якими "старого міста" або того, що від нього залишилося, майже не розгледіти ...

 

Єдине місце, яке нас зацікавило, - це колоритна вул. Лютеранська з приватною забудовою початку ХХ століття і будинком архітектора там же

Цей будинок - будинок Миколи Голованя, місцевого скульптора, звісно, не будинок Гауді (хоча, і Луцьк не Барселона), але достатньо еклектичний й що цікаво, дуже здорово виглядає.

Правда, ось тут говориться, що частину скульптур господар вивіз зі старого католицького кладовища

там же знаходиться і старійша Караїмська вулиця, яка спускається до лютеранскої кірхи...

На Волині з часів Великого князівства Литовського були сильні позиції протестантів, в першу чергу лютеран, до яких Російська імперія (де до 1/4 вищої еліти становили етнічні німці) ставилася дуже прихильно. У 19 столітті тут селяться і німецькі колоністи, які встигли по всій імперії зарекомендувати себе прекрасними фермерами. Побудована в 1906 році луцька кірха чи не найбільша в Україні, і вже точно найвища. Нині вона називається Будинком Євангелія "Храм Христа Спасителя" і належить баптистам.

 

...що ще хочеться зказати про Луцьк: в ньому є прекрасне Caramel cafe зі смачним білим "Моцартом" і півлітровими чашками глінтвейну :)

і абсолютно типова центральна площа з абсолютно типовою "йолкою" і кіосками з такими ж типовими сучасними нр-сувенірами (не знаю, чому я вирішила, що "луцька ялинка" обов'язково повинна бути краще "київської". Ні, звісно, не повинна, і це логічно. Хоча у Львові і ярмарок, і зелена красуня поруч щороку розчулюють, дивують і змушують милуватися. А це ж зовсім поруч... всього якихось 150 км...)

Власне, все. Впевнена, гуляючи по місту влітку, ми би відкрили для себе і побачили трохи більше (не знаю :)), а так маємо те, що маємо. І єдине, що вразило ввечері тридцять першого і продовжувало потім приємно дивувати всі інші дні перебування в Луцьку, - підсвічені пішохідні переходи. Такого на дорогах в Україні ми ще не зустрічали і як водії оцінили.

 

Ну а третього дня нового року їдемо на Жовкву, залишаючи позаду волинські пейзажі... (тут ще слід по ходу відзначити нову трасу Луцьк-Львів, пересуватися по якій тепер одне суцільне задоволення)

Про тіні колишньої ідеальності...

Жовкву в свої маршрути ми вносили років з п'ять. Але кожного раз чомусь на неї не вистачало часу. Навіть в цю поїздку були свої "коли". Але в підсумку все склалося, чому ми всі (ключове слово "всі") раді.

 

Отже, Жовква знаходиться в якихось 20 кілометрах на північний захід від Львова, по дорозі до Рави-Руської і далі - до Польщі. По-польськи звучить як Жолкіїв (Żółkiew) на прізвище власників - Жолкевських. При совєтах місто називалося Нестерів - на честь льотчика Нестерова, першого виконавця "мертвої петлі", який загинув в околицях під час Першої світової війни.

 

Місто вперше згадується в 1368 році як село Винники. У 1594 (або 1597) році Станіслав Жолкевський, великий коронний канцлер і гетьман Польщі, заклав замок, а в 1603 році король Сигізмунд III надав перейменованому на честь Жолкевського містечка Магдебурзьке міське право. Розквіт Жовкви припав на другу половину XVII століття, коли місто стало однією з улюблених резиденцій короля Яна III Собеського. В цей час Жовква стає однією з найбагатших літніх королівських резиденцій Європи. У той час було модно перебудовувати міста в дусі італійської ренесансної концепції "ідеального міста", і стараннями італійських архітекторів на службі Жолкевських і Собєських Жовква стала одним з перших польських міст, де ця концепція була реалізована.

Відповідно до принципів "ідеального міста", за розміроами головна міська площа дорівнює території замку - це як би підкреслювало рівноправність власників міста і міського муніципалітету

На відміну від центральної України, площа не обвішана знаками "парковка заборонена" або "платна парковка" - паркуйся, де подобається. І тому знайти порожній майданчик, щоб зняти щось без авто в кадрі, архіскладно, а місцями нереально.

Для замку Станіслав Жолкевський вибрав найбільш захищену територію, підхід до якої з південного сходу, південного заходу і північного заходу закритий озером з болотистими берегами. Вразливу північно-східну сторону замку захистили забудованим центром міста. У разі можливої ​​загрози з боку центру міста, цей бік також укріпили широким заводненим ровом і земляними фортифікаціями. На них (біля замкових воріт) стояли мортири (короткі гармати), хоча вони і створювали загрозу для міста, оскільки ринкова площа і прилегла до неї забудова повністю прострілювалися з замкових укріплень. Розміщення артилерії жерлами в сторону міста не тільки захищало від ворога, а й забезпечувало контроль над мешканцями у разі заворушень.

Саме звідси у 1610 році Станіслав Жолкевський виступив проти російсько-шведського війська (що послідовно призвело до поразки російських і шведів у битві при Клушино, тимчасового припинення існування російської армії, входу військ Жолкевського до Москви, тимчасового припинення існування російської державності, збору другого земського ополчення під командуванням Мініна і Пожарського і, нарешті, закінчення Смутного часу на Русі...). Саме тут під час Північної війни Петро I провів чотири місяці (деякі тепер знають, що Росія і Польща були союзниками в тій війні, а також про склад протиборчих сторін і їх інтереси) і серед місцевих ходить легенда, що річка Свиня, що протікає в місті, і названа так як раз після того, як п'яний Петро в ній не раз валявся...

Після смерті в 1620 році Станіслава Жолкевського, замок, як і вся Жовква, переходить його дружині Регіні. Наступною власницею замку, в 1624 році, стає старша дочка Регіни і Станіслава - Софія. Далі замок і місто перейшли дочки Софії - Теофілії, матері Яна ІІІ Собеського.

І останньою представницею роду Собєських, які володіли замком, була Марія Кароліна де Буільйон, яка перед смертю продала все місто майбутнього Великому литовському гетьману Михайлу Казимиру Радзівіллу. У 1741-1742 роках, за дорученням нового власника, італієць Антоніо Кастеллі розширив палац і прикрасив його скульптурами литовських коронних гетьманів.
А в 1887 році замок продають на аукціоні. Його власником стає Артур Глодовський, який розбирає замок на будматеріали: не вціліли ні парадні входи з галереями і статуями, ні каплиця...

Потім тут розміщувалися міськдума, муніципалітет і гімназія. У 1915 році місто зруйнували російські війська (а місто належало Австро-Угорщині). Спроби реставрації за часів Польської республіки так і не завершилися. Коли перед війною Жовкву зайняли радянські війська, в замку розмістився місцевий відділ НКВД з усіма, що випливали для жителів міста, наслідками. За радянських часів замку пощастило - в ньому не організували ні психіатричну, ні туберкульозну лікарні - його просто віддали під квартири. В результаті люди жили в замку практично до початку XXI століття...

Нині ж спільними зусиллями українців, білорусів і поляків там проводиться реконструкція. І є надія, що замок ще зможе розповісти своїм туристам не одну історію...

 

Колись в місто можна було в'їхати через дві пари воріт - Львівські, Жидівські, Глинські та Звіринецькі. Перші двоє розібрали в кінці 18 ст., Глинські ворота, колись Краківські, розібрані в 1964 році радянськими військами, оскільки заважали проїзду військової техніки. Відбудовані тільки в 1990-му. Із заходу на них зображений герб Станіслава Жолкевського "Любич", зі сходу - герб короля Яна ІІІ Собеського "Яніна".

На головній площі домінує собор св. Лаврентія, побудований італійськими архітекторами на початку XVII століття. Побудований він на штучному насипі, і закладений полоненими турками як родовий мавзолей роду Жолкевських і пантеон лицарської слави.
Дзвінниця, що стоїть окремо від собору, вбудована в міську стіну і служила одночасно оборонною вежею (така конструкція не рідкість для тутешніх місць). Кажуть, дзвінниця має ледь помітний нахил, за що її іноді називають "малою Пізанською вежею". Головний собор маленького містечка зберігає останки багатьох видатних людей Речі Посполитої: Станіслава Жолкевського, його дружини Регіни з сином Яном, рід князів Даниловичів, батька короля Якубу Собеського, королевича, державних секретарів, настоятелів, меценатів храму. За кількістю і значимістю цих поховань костел часто називають "Малим Вавелем"

Храм вважається найбільшою, найкрасивішою і найбагатшою спорудою міста.

Головний вхід обрамлений білокам'яним різьбленим порталом із зображеннями апостолів Петра і Павла, святих Лаврентія та Станіслава, євангелістів і Христа Вседержителя і цей портал вважається одним з найкрасивіших ренесансних порталів України та Польщі.

Недалеко від собору св. Лаврентія знаходиться монастир Різдва Христова

Монастир отців Василіан разом з церквою побудований в 1612 року на місці дерев'яної завдяки привілегії Станіслава Жолкевського. Ця привілегія підтверджувала непорушність території, свободу в проведенні свят та обрядів, а також давала дозвіл збудувати муровану церкву

В 1691 г. Ян III Собеський перевозить до церкви з Молдавії мощі Івана Сучавського.

Нинішній розпис церкви з 1932 по 1934 рр. створював Юліан Буцманюк. Розпис ідентифікують з українським бароко і окремо відзначають його оригінальність. Так, на одній фресці зображені козаки, які принесли дари новонародженому Ісусу, а на іншій - "Акт Злуки" із зображеннями відомих політичних і громадських фігур УНР і Західно-Української Народної Республіки (за радянської влади була частково затерта, в наш час була законсервована і чекає реставрації).

В образі Саваофа вгадується портрет митрополита Андрія Шептицького.

В храмі Сердця Христова зберігаються мощі Св. Паренія.

У систему захисних споруд міста входила і оборонна синагога 1698 року забудови. Вона примикала до міських стін і Жидівських воріт, а сама божниця, завдяки товстим стінам з бійницями, могла використовуватися як вежа міських укріплень, а на її даху можна було встановлювати артилерію. Але високі оборонні властивості споруди не допомогли Жовківським євреям в 1941 році. З більш, ніж 5 тисяч осіб не залишилося в живих майже нікого...

В кінці XVII століття синагога мала такий вишуканий вигляд, що католицьке духовенство заборонило її білити, щоби "не затьмарювати Жовківські костели". З тих пір божниця отримувала лише часткові ремонти.

Жовківська синагога вважається найціннішою з синагог Галичини, а то і всеї України, і у свій час навіть входила до списку "100 найцінніших пам'яток світу, які під загрозою". Чому її звідти винесли, залишається питанням

Ця частина екскурсії особисто для мене найчуттєвіша і найекстремальніша.
Плануючи маршрут по Жовкві, я дуже хотіла потрапити саме в це місце... Я знала, що це непросто. Знала, що синагога закрита і ключі до неї ще треба пошукати. Але коли все склалося і я переступила її поріг... я розплакалася... це коли відчувати набагато багатослівніше, ніж просто бачити, і коли розумієш, що місце, де ти зараз стоїш, набагато більше, ніж місце сили...

І коли вірити google, після другої пожежі  Жовкві, на східній стіні синагоги написали словами з Тори: "Отче Небесний, відкрий врата небесні нашим молитвам".

На колишній околиці міста (1-1,5 хв. пішки від головної площі) стоїть колишній Домініканський монастир з костелом св. великомученика Йосафата. Зрозуміло, XVII століття. Монастир прибудований до міського муру і є однією з її кутових веж. Огорожа монастиря, що виходить на Львівську вулицю, перегукується формою своїх ніш з аркадами будинків на вулиці. Пофарбований не в самий звичайний для культової будівлі собор (цікаво, це оригінальний колір або знову совєти?) тепер належить греко-католицькій церквй. У радянські роки в монастирі було НКВД, потім казарми, стайня і склад - все як завжди за більшовиків...

Вважається, що храм побудований за моделлю неаполітанських храмів Італії (такі храми в 17 столітті модно було будувати і у Львові) і його будівництво профінансувала Теофілія Собеська. Це повинна була бути усипальниця для її сина - Марка.

Згодом в храмі поховали саму засновницю, а тіло Марка - брата короля Яна III Собеського, який загинув під Батогом 1652 р. так і не знайшли.
У храмі збереглися алегоричні надгробки роботи німецького скульптора А. Шлютера.

У 1995 р. костел Успіння Діви Марії був переосвячений як греко-католицька церква св.Йосафата, а в монастирі розмістилося Жовківське-Сокальське єпархіальне управління УГКЦ.

У прилеглих до головної міської площі будівель можна виявити вікна та інші декоративні деталі, які майже не змінилися з часів їх побудови

Але варто трохи вийти за межі головній площі, як з'являється інша, очікувана реальність з присмаком напіврадянської глухомані

Тут багато що залишилося з часів, коли не існувало сучасних рекламних технологій, і на глухих стінах будинків (званих тепер модним словом "брандмауер") викладали мозаїку, а не розтягували видрукуваний на широкоформатному принтері банер, а кіоски будували з дерева

Тепер ми знаємо точно, що повернемося в Жовкву по теплу. В -17 все ж багато чого залишилося "поза кадром"...
І тут мені хотілося написати ще кілька слів про тих, хто вважає, що в цему місті "робити нічого"...але подумала й вирішила, що не буду)). Кожному своє


Про властивості починати все заново...

Побачити "рiздвяний Львiв" насамперед найбільше хтіла наша мєлка. Але сильні морози погуляти містом в насолоду нам не дали. Тому ці свої прогулянки переводимо в "гастро" й заходимо в ті ресторанчики і кафе, про які давно чули, але до цього часу попасти не складалося...

Трапезна "Музею iдей": її творець зовсім не ресторатор (власне, крім "Трапезноїй", він більше жодного разу на гастрономію не зазіхав), а художник. Заробляє видуванням скляних виробів, просуває місцевий Музей ідей, організовує камерні фестивалі... З цього і почалося: близько 10 років тому, запросивши гостей з Європи на Фестиваль незалежного кіно, Олесь Дзиндра зрозумів, що коштів на їх харчування у нього немає. І зробив в своєму магазині скла, в коридорі, що веде в туалет, їдальню на п'ять столів. Годував простою домашньою їжею, а в результаті вийшло один з кращих у Львові закладів з галицькою кухнею. Коридор в майстерні львівського художника в підвалі монастиря бернардинів - місце саме по собі привабливе і особливого прикрашання не потребує, а "Трапезна" - дивовижний навіть для цього міста приклад сплаву історизму та гастрономії, реальне місце сили. Чесно кажучи, навіть шкода зайвий раз це місце анонсувати. Відриваємо від серця - адже це одна з кращих точок в місті для розуміння того, що ж таке Львів (с)

потрапити сюди, як правило, практично нереально. Але коли все ж вдається, то атмосфера середньовічного монастиря, помножена на фантастичного смаку традиційну кухню, накриває тебе з голови до п'ят...


-мамо, а Львiв менi подобається дужче Києва...
а я от навіть і не сумнівалася))

Щоразу приїжджаючи до Львова (а буваємо ми там досить часто), мені хочеться знімати картки, які передають атмосферу міста. І коли починає здаватися, що схожих атмосферних фото у тебе вже багато, ти просто починаєш збирати мозаїку. А потім через час витягати певний пазл і згадувати, що він для тебе означає...

Magic Cristmas Lviv

в Tante Sophie ми потрапили з другої спроби. На сніданок. Й зрозуміли, що в нашому випадку цей ранок був ідеальним: тихе й дуже атмосферне місце, найсмачніші сирники, які ми з мєлкою когда-небудь їли, і просто чарівне какао...

про чашку звідти, театр тіней, лаванду на вікні я вже або писала, або ще буду писати в своєм ІГ, а поки що...
там внизу старий скрипаль заграв своєї особливої рiздвяної мелoдiї...

а потім почав падати сніг...і розчиняючи вікно, піймала себе на відчутті, що добряче скучила за ним...за його дивною властивістю починати все заново...
починати заново нас самих...

ф замість крапки три, і кожна нова подорож розпочинається саме там, де закінчується попередня...