Щасливою людину робить шлях, а не мета ©

Цю подорож ми почали планувати в жовтні минулого року. Хоча, "планувати", певно, голосно сказано. Але саме з напрямком і візами восени питання було вже вирішене.
Для когось з нашого екіпажу даний маршрут був не новий, для кось -  навпаки, але в будь-якому випадку дорога гарантувала позитивні емоції. Масу позитивних емоцій.


Маршрут: Київ - Львів - Краків - Прага- Дрезден - Прага - Оломоуц - Львів - Київ
кіл-ть днів в маршрутф: 6
загальний кілометраж: 3100 км

до Львова приїхали надвечір, в Краковці планували бути ближче до півночі. І ці кілька годин цілком і повністю присвятили себе Місту. І, забігаючи наперед, скажу, що цего разу, чи то ми були іншими, чи то зірки так стали, але Місто нам відкрилося з іншого (раніше непоміченою боку). Вперше за кілька років, я не випускала з рук камеру і знімала, знімала, знімала... цього разу не тільки бачила і відчувала, але й могла зупинити... саме так, як хочеться... як відчувається...

 

Взимку у Львові ми вперше. Багато разів були навесні і влітку. Осінній Львів відкрили для себе минулого року, а ось зимовий тільки зараз. Чомусь раніше мені здавалося (тепер розумію, що помилялася), що восени і взимку сірий Львів тисне і пригнічує, навіює меланхолію і налаштовує на мінор... НІ! Ні осінній, ні, тим більше, зимовий Львів, зовсім не такий, яким я його малювала в своїх уявленнях. У ньому немає мінору і депресії.
У ньому є місце казці, таємничості і красі, яку за весняно-літнім буйством не розгледіти.
Ну і атмосфера, звичайно ж.
І коли спробувати розподілити улюблені мною міста за порами року (нерозумно, звісно, але все ж))),
то, якщо літо - це Одеса, весна - це Київ, зима - це Львів. У всій його неймовірній КРАСІ

-хочете зіграти? Візьміть гітару!
-дякую...але давайте Ви зіграєте, а я познімаю...

корисні поради, якими вже (по факту кількох подорожейк) хочу поділитися з тими, хто лише готується відкривати для себе Львів:

-коли ви хочете побачити і почути Львів, їдьте туди не на вихідні чи свята, а в будні дні. У вихідні кількість туристів зашкалює так, що замість Міста можна спостерігати тільки натовпи і черги... і коли вам десь захочеться усамітнитися, то в такі дні це буде майже unreal;
-я не можу нічого сказати про хостели чи про знімні квартири, а ось дати невелику оцінку декільком готелям, виходячи з особистих переваг, і можу і хочу:

1. "Відень" проспект Свободи, 12. Дуже зручне місцерозташування. Але коли ви на автомобілі, то будьте готові до того, що своєї парковки біля готелю немає (машину можна припаркувати в р-ні вулиці Личаківській, 20 грн/доба). Номери невеликі, тихі, сигнал wi-fi дуууже слабенький, сніданки відмінні. Забронювати номер за місяць навряд чи вийде, хіба що вам дуже пощастить. Бронювання здійснюється за телефоном. Вашого прізвища і "так" достатньо.
2. "Львів" проспект В. Чорновола, 7. Плюс готелю - своя парковка у дворі. В номерах зроблений ремонт (під "євро"), коридори ще пахнуть "совком". Якось зупинялися втрьох з дитиною в напівлюксі, просторо. Опалення вмикається автономно двічі в день. Wi-fi присутній. Сніданки непогані. Бронювання здійснюється за телефоном.
3. "Едем"  ул. Городоцька 95а. Єдиний невеликий мінус (на наш погляд) цього готелю - невелика віддаленість від центру (метрів з 900). Хоча, такий "мінус" і "мінусом" складно назвати)). Номери просторі, тихі і затишні. Wi-fi. Своя парковка. Сніданок - шведський стіл. Бронювання здійснюється за телефоном, підтвердити яке необхідно частковою п / о.


-невеликий список вже традиційних місць, куди завжди хочеться зайти по приїзду:
1. "Амадеус" - вишукане, класичне, розкішне місце з неперевершеною кухнею. В останній візит зловила себе на думці, що окрім всих приємностей, якими обдаровує улюблений ресторан, з'явилася ще одна: приємно, коли тебе впізнають)));
2. "Львівська Мануфактура кави" - місце, яке не потребує реклами. Тут вам не тільки зварять і подадуть, але і продадуть додому кави. Різної. Але завжди дуже смачної.
3. "Світ кави". Тут варять найсмачнішу каву в місті.
4. Пструг, Хліб та Вино належить до мережі закладів Fest. Має неповторну львівську атмосферу і відмінну кухню. Недорого. Якщо планувати тут вечерю, то столик краще резервувати заздалегідь.

5. в Mons Pius варять дуже смачне фірмове пиво. Але вечерю теж краще планувати і бронювати заздалегідь.
6. Львівська Майстерня Шоколаду реклами не потребує. Різний всякий шоколад і на місці і на винос.
7. Вероніка кондитерська, в якій, як правило, забуваєш про все на світі))
8. в Штрудель-Хаус печуть найсмачніші у всему західному регіоні штруделі))
9. Дзига - галерея, яку обійти стороною буде дуже неправильно


...До Львова ми ще повернемося на зворотному шляху, а поки вперед - на Захід...

70 км до Краковця, величезне дтп на під'їзді, півторагодинний митний контроль і ми в Польщі... 
(навмисно нічого не буду писати про переїзди і автобани, тому як їдемо ми не за розповідями про тамтешні дороги)

Я знала, що Краков красивий, але те який прекрасний ранньоранковий Краків я навіть не здогадувалась)))

З історією Кракова пов'язані красиві легенди про його засновника князя Кряка і його доньки Ванди, яка вважала за краще кинутися в хвилі Вісли, ніж стати дружиною німецького лицаря. Або легенда про страшного дракона Смока, хитромудро переможеного недалеко від своєї печери біля підніжжя Вавельського пагорба сином короля Кряка...

 

Саме тут, у Вавелі, і відкриваємо ворота до міста.

За межами Вавеля світська архітектура. Тут багато готичних міщанських будинків.

У старому місті все чинно і благородно - вулиці вилизані, будівлі відреставровані, тротуари, плиточка, лавочки, покажчики - все дуже гуд, стара доглянута Європа.

У Кракові головною визначною пам'яткою є Ринкова площа і Вавель. Площа не раз ставала свідком найважливіших історичних подій. Тут після коронації приносили клятву вірності польські королі. Проходили на площі і страти.
Перше, на що звертаємо увагу - величний Маріацький костел, головна святиня середньовічного Кракова. Кажуть, що перший костел на цьому місці був дерев'яний, і коли відслужив своє - на його місці був поставлений новий романський, за розмірами близький до сьогоднішнього. У 15 ст. будівля була перебудована і набула готичного стилю. Велика вежа заввишки 81 м і з неї щоранку сурмач сповіщав про початок дня, і про те, що міські ворота відкриваються, а щовечора його сигнал сповіщав про закриття входу в місто.
З краківським трубачем пов'язана легенда, згідно з якою, трубач першим помітив ворога, який підступив до міських стін, і встиг подати сигнал про небезпеку. Але при цьому він загинув, будучи вражений татарською стрілою, яка простромила його горло. На згадку про ту легендарну смерть, кожної години на чотири сторони світу по черзі звучить над містом мелодія, несподівано обриваючись. Спочатку мелодія грається у Вавельському напрямку для короля, потім в напрямку ратуші для міської влади, потім в напрямку міських воріт для стражників і, нарешті, в напрямку пожежної охорони...

вулиця Городоцька і її головна визначна пам'ятка - костел св.Петра і Павла, перший в Польщі костел в стилі бароко. Краков'яни жартують: він такий маленький, що навіть скульптури довелося поставити на вулиці...

Говорити про старе місто, обмежуючись однією епохою, неможливо, - це завжди був центр життя в Кракові. Але, накидаючи маршрут в Кракові, одними з обов'язкових точок відзначили для себе Казимеж і гетто. В принципі, вони були основними, куди в цьому місті хтіли потрапити в даний приїзд.

Місто Казимеж був засноване в 1335 році королем Казимиром Великим, з ім'ям якого і пов'язана його назва. У спочатку християнському місті з кінця XV століття стали поселятися євреї, і поступово воно перетворилося на єврейське передмістя Кракова, що наклало відбиток на його архітектуру. Протягом 400 років Казимеж був практично єврейським містом. Тому сьогодні тут знаходиться більше синагог, ніж католицьких костьолів.

Доля краківських євреїв під час Другої світової найвідоміша. Сумне сусідство з одним з найбільших концтаборів, знамените краківське гетто, фабрика Шиндлера... Але євреї жили в Кракові задовго до цих подій, здається, з самого початку.
Єврейський район Казимеж знаходиться під боком Вавеля, зовсім поруч, буквально в парі кварталів від середньовічної межі міста. Виходячи за межі зеленого кільця (колишніх кріпосних стін), починається справжнє місто. Зі своєю красою реалізму.

Казимеж пережив німецьку окупацію завдяки тому, що німці збиралися перетворити його в музей під відкритим небом, показувати майбутнім поколінням, від кого позбулися. З іронією, але їм це вдалося. Але, на жаль, район давно втратив колишній характер міста двох співіснуючих культур - польської та єврейської, і тепер він нагадує етнографічний музей, єврейського життя в ньому немає.

Кладовище при синагозі РЕМу (Stary cmentarz przy synagodze Remu, ul. Szeroka 40) належить до найстаріших пам'яток єврейської народної культури, які залишилися в Польщі. Діяло воно в 1552-1800 роках; окремі поховання проводилися до 1850 року.
Після того, як в роки другої світової війни кладовище було знищене, перші великі реставраційні роботи по відновленню об'єктів єврейської релігійної культури були проведені в 1957-67 роках. Тоді ж були виявлені сотні ренесансних надгробків, закопаних напередодні шведських війн в XVII столітті.
Після всих змін, що відбулися, сьогодні це скоріше пам'ятник єврейської культури, ніж кладовище
(в звичайному значенні цього слова).

Перейшовши міст через Віслу, потрапляємо в гетто часів окупації.

Ці квартали обрані невипадково. З одного боку - район обмежений річкою, з іншого - пагорбами. Він затиснутий природними перешкодами. Рішення про створення гетто було винесене 3 березня 1941 року. А вже до 30 березня всі євреї Кракова зобов'язані були переселитися в найбідніші квартали Кракова - в район Подгуже, відокремленого від міста Віслою. Фактично ця дата означала кінець єврейського міста Казимеж. З 68 тисяч євреїв, що проживали в Кракові до війни (і складали чверть населення міста), в гетто переселилися понад 15 тисяч. Решта до цього часу або самі покинули Краків, або були насильно переселені, або знищені (відомо, що станом на 1 грудня 1939 року, з якого кожен єврей зобов'язаний був носити на рукаві білу пов'язку із зіркою Давида, було зареєстровано 53298 таких пов'язок).
Територію гетто становили всього 15 вулиць, на яких розташовувалося 320 будинків, що мали 3167 кімнат. Можна собі уявити щільність поселення людей в ті роки.
Карта нижче відображає кордон оточеного суцільною стіною гетто

Атмосфера там особлива.

Місце з'єднання вулиць Лімановського і Львовської. Коли повернутися до карти гетто, можна побачити, що і в той час тут розташовувалися трамвайні колії і були ворота, що відокремлювали гетто від решти міста.

А далі... стіна. Територія гетто була обгороджена кам'яним муром, виконаним у формі єврейських надгробків. До нашого часу збереглося два невеликих фрагменти цеї стіни. І за нею... розташовуються житла, в яких і сьогодні живуть люди. Єдина різниця полягає в тому, що під час війни всі вікна, що виходили на вулицю за стінами, були замуровані.

Зайдемо на подвір'я будинку по вулиці Лімановського, як раз в тому місці, де залишився фрагмент стіни. Таке відчуття, що час тут зупинився. Фільм про війну тут можна знімати фактично без додаткових декорацій. Гетто було, гетто та залишилося.

Тут же знаходиться і фабрика Шиндлера.

Німецький промисловець Оскар Шиндлер приїжджав до Кракова вербувати робітників з гетто для свого заводу емальованого посуду. Ставши одного разу свідком депортації мешканців гетто в Плашув, проведеної надзвичайно грубо, в силу своїх людських якостей, він став вживати заходів для порятунку приречених євреїв. Згодом він доклав неймовірних зусиль, щоби врятувати значну кількість жителів гетто, що знайшло своє відображення у фільмі "Список Шиндлера". Незважаючи на зусилля Шиндлера, 300 його робітників були перевезені в Аушвіц, і лише його особисте втручання врятувало їх від загибелі.
Сьогодні на колишній фабриці Шиндлера розташовується невеликий музей, а на фасаді розміщені фотографії врятованих від смерті євреїв.

Одним і скорботних і важких місць в Подгуже є площа Краківського гетто. За її периметром і на самій площі встановлено кілька десятків стільців. Вони нагадують, що в період депортації євреїв з гетто в концтабори з осель на вулицю виносилися всі меблі, щоби ніхто в залишеному будинку не сховав немовлят

Стільці на порожній нині площі залишають воістину гнітюче відчуття. Адже до кінця війни в живих тут залишилося не більше 1000 осіб. І значна частина з 15-ти тисяч, які жили тут спочатку, пройшли через цю площу, звідки вже назавжди їх вивозили в табори смерті.

Кілька годин перебування в Подгуже досить сильно тиснуть на свідомість, і в якийсь момент ловимо себе на думці,
що хочемо залишити це місце...
Повертаємося назад до Влтави, де ніби вдихаємо ковток чистого повітря після спертого духу краківського гетто...

Набережною Влтави повертаємося до Вавелю, по ходу мене дивує величезна (просто ВЕЛИЧЕЗНА) кількість чайок на березі, прощаємося з містом і вперед - до Праги.

як людина, що бувала в Празі колись, точно знаю, що подивитися її за один-два дні просто неможливо. Тому спочатку ми ставили собі завдання ознайомче. Це раз. І зустріч з однією прекрасною дівчиною io_nia - два.
Відразу скажу, що обидва завдання були виконані, і опівночі 31 грудня з кружками гарячого глінтвейну в руках на Старомістскій площі під гуркіт феєрверків ми зустріли свій Новий 2014 рік.

Ми точно знаємо, що повернемося до Праги по теплу всією сім'єю. І проживемо там з тиждень. Зустрінемо світанки і проводимо заходи, покатаємося на кораблику, з'їздимо в Чеський Крумлов. І я обов'язково сфотографую Карлів міст в димці... порожній...
так, як давно вже мрію))))

Я не люблю Німеччину. Мені там некомфортно внутрішньо. Незважаючи на її чистоту і впорядкованість. Але, це не означає, що я або ми не будемо туди заїжджати (саме заїжджати, тому що залишатися там на довше бажання у нас обох навряд чи виникне)))).
І далі за планом - Дрезден - місто, що піднялося з руїн.

Вирізаний з чорного паперу силует міста і наклеєний на білий аркуш - моє перше враження від Дрездена. Історичний центр цієї духовної столиці Німеччини, здається, в своїй красі застиг ще багато століть тому. Але це ілюзія. Складно уявити, що ще трійку десятків років тому місто було, скорше, пам'ятником другій світовій війні, ніж культурним центром Німеччини. Напівзруйновані від бомбардувань будівлі почали збирати буквально по камінцям тільки в кінці 20 століття.

Ми не потрапили до нетуристичного Дрездену, обмежилися лише історичним центром.

Прощаємося з Дрезденом і вперед, на Оломоуц, (він залишається в стороні). Дорога важка, йдемо практично "по пріборам",
але вранці 2-го січня ми вже у Львові.

Місто зустріло прекрасним сонячним днем і прекрасним післяноворічним настроєм. Гостей у Львові було набагато менше, ніж перед НР, і ми сповна змогли насолодитися цією атмосферою, цим повітрям, цим сонцем і цим Містом...
Все, абсолютно все сприяло хорошому завершенню не зовсім легкої подорожі.

Додому повернулися під вечір наступного дня. Втомлені, і, як би безглуздо це не звучало на тлі слова "втома", відпочилі. Перезавантаження, яке було дуже потрібним, пройшло успішно, і новий рік ми почали без нервів, з пристойним запасом моральних сил і найголовніше - з новою (чималому) порцією вражень і дуже добре розширеними горизонтами...