Поряд з хмарами...(червень 2017)

Тільки в горах чи в широких полях або дрімучих лісах,

під зоряним або чистим сонячним небом,

при чистому свіжому вітрі -

можна повністю усвідомити, хто дорогий для тебе.

І що для тебе важливо.

 

Щастя існує тоді, коли його є з ким розділити.

 

 

Маршрут: Київ - Рiвне - Луцьк - Винники - Свiрж - Розгiрче - урочище Цiсарське - Вишкiвський перевал - Мiжгiр'я - Синевiрський перевал - о.Синевiр - Вучкове - Пилипець - г.Гимба - Воловецький перевал - Нижнi ворота - Верхня Грабовниця - Ужгород - Сiль - Руський Мочар - Невицьке - Київ
Кiл-ть днiв в маршрутi: 5
Загальний кiлометраж: 2200 км
Автомобiль: Hyundai Getz
Середня витрата палива по маршруту
: 9 л

 

Чи не вперше за весь час подорожей, не вiдкладаю цi емоцiї в глибоку скриню, а роблю, коли все ще свiже: й raw-и, й враження, й спогади. I вперше тут не буде довжелезних iсторичних довiдок, а будуть дорожнi iнстаграм-нотатки i суб'єктив-висновки :)
I ще:
 тут не про популярнi нинi серед багатьох наших знайомих сироварнi, оленячi ферми, чани та iншу новомодну дурню. Тут - про старi замки, руїни, села, захованi в горах, i Карпати, якi ми любимо i якi вiдкриваємо для себе кожного наступного приїзду. Тому, коли вам з нами по дорозi, то

ПОЇХАЛИ

Буває так, що якесь місто ти зовсім не плануєш в свій маршрут. З різних причин. Але не плануєш. А потім заселяєшся в готель, питаєш в дитини, чи хоче вона до Львовa, вона каже "так" і за 10 хвилин ви вже проїжджаєте міську браму. 

але коли ти у Львовi -дцятий раз, то ти або втікаєш десь подалі від центру, або залипаєш на людях...

i першою ключовою точкою в нашому цьогорiчному маршрутi є Cвiрж й його замок.


Путiвник попереджає бути готовими до бездорiжжя (яке по великому рахунку нi нас нi нашу автiвку вже давно не лякає), але за останнi два роки тут прокладено стiльки нового покриття, що на своїх картах тiльки й встигаємо вiдмiчати дорогозмiни й задоволено посмiхатися: подорожi стають ще приємнiшими, часу на пересування витрачається ще менше.

Свiржський замок має непросту історію. Незважаючи на своє гарне оборонне розташування, вiн був оточений непрохідними болотами, ставками, біля підніжжя мурів - ровами і розвідним мостом, палацовий тип його архітектури навряд чи замислювався як оборонна споруда. Не раз замок страждав від численних завоювань. Відомо, що під час українсько-польської війни в 1648-1654 рр. його постійно завойовували козацькі загони, а в 1648 р - спалили татари. Але в 1672 р і в 1675 році він вистояв турецьку облогу і вкрив у своїх стінах шляхту, яка втекла з Поморянського замку, розташованого неподалік.

Перша згадка про цей замок пов'язана з благородним родом Свірзжских, яким належало місто в XV в., й датується 1530 роком. В середині XVII століття замок перейшов у власність графа О. Цетнера. Саме при ньому він набув того вигляду, який зберіг і донині: граф значно перебудував і зміцнив споруду, яка служила родинним гніздом Цетнерів фактично до XIX століття. А далі неспокійне XX сторіччя принесло неспокій і в Свірж. Замок міняв власників, зазнавав втрат під час Першої і Другої світових воєн, його палили й відновлювали...

 

I все, що залишилося нам вiд того 15-го столiття, - це ось цi вежовi руїни та грот праворуч вiд входу

з історією Свiржа пов'язана легенда, в якій розповідається про дівчину зі замку, яка покохала ворожого солдата. Любощі їй запаморочили голову й під час одного з нападів зрадниця відкрила ворогам ворота. А після захоплення замку "коханий", не довго думаючи, кинув дівчину в колодязь, що й досі зберігся на території...

а я тим часом перемикаюся з FM Галичина на Ретро FM, ховаюся ооон там за дверима, заплющую очі і слухаю як стіни розповідають старі історії про кохання, про війни, про народження і смерть, а вітер у вікнах гойдає павутину і наче наспівує ті мелодії, під які колись тут збиралися на сімейні вечори... 

Коли в директора замку запитуємо про те, як будiвля пережила останнi вiйни, той розповiдає, що Перша Світова мала для замку катастрофічні наслідки. В ході наступів російських військ на Галичину вIн повністю згорів разом з усією своєю багатою колекцією і цінною бібліотекою. Замок спалили навмисно, оскільки тут знаходився маєток австрійського офіцера. Споруду охопило таке сильне полум'я, що його жар відчувався навіть у прилеглому селі. Замкові приміщення, житлові та господарські корпуси, вежі та інші ділянки комплексу вигоріли повністю. Згоріли перекриття, покрівлі, залишилися лише закопчені стіни. Після пожежі з усього внутрішнього оздоблення палацу збереглося лише 2 кам'яних, прикрашених різьбою каміни, а також окремі кам'яні деталі орнаментів, що прикрашали кімнати.

I лише в 17-му роцi Роберт де Лямезан, тогочасний власник Свiржа, починає повторно реставрувати і ремонтувати замок. Для проведення деяких робіт генерал використовує працю 3-х укладених (полонених?) росіян, які відновлювали декоративне обрамлення вікон, дверей, карнизiв. До замку завезли нові меблі, інтер'єри прикрасили новими картинами та іншими предметами мистецтва. Але то була лише тінь загиблої у вогні ранньої замкової колекції...

 

На згадку про проведену реставраціїю над зовнішнім порталом головних воріт замку встановили кам'яну меморіальну плиту з написом латиною: HAEC-DOMUS-TEMPORE-BELLI-COMBUSTA-ANNO-DOMINI-MCMXVII-REEDIFICATA ("Цей будинок під час війни згорів, в році Господньому 1917 відновлений")

про долю замку пiсля другої свiтової не буду, скажу лише, що в ньому розмiщувалася мехшкола, а в костьолi навпроти хiмсклад (нiчого нового, правда?). Замковий парк був вирубаний, сiмейна усипальниця Лямезанiв розкрадена й розiбрана...

 

в 70-х роках минулого столiття в ньому знiмалися фiльми про Францiю (Д'Артаньян, ага), а нинi тут директор та сторож...

- то грифон. Левоорел. Недосяжний в небі, непереможний на землі, - пояснює Софі про зображення над вікном сторож.


А замок з тих, які ми любимо: коли запах сирого в підвалах, старі двері скриплять, мурована підлога без паркету, стіни без сучасної штукатурки й на кінчиках пальців відчуваєш вічність...

Розгiрче i скельний монастир

 

це ще не Карпати, а лише ПРИ-, але це прекрасна можливiсть зануритися в ту справжню карпатську зелень.

З - так. ЗЕЛЕНИЙ. 

доїхати в Бакоту ми все нiяк не можемо, тому цей скельний монастир без питань вношу в маршрут i трiшки покрутившись (дяка навiгатору) знаходимо село, далi скелю i цей хрест... 

Монастир, хоч і датований XIII, але з'явився ще до нашої ери. Житловим будівництвом в скельному масиві Українських Карпат займалися люди кроманьонского типу. Про це свідчать петрографи і кам'яні лики, аналогічні тим, що знайдені на території заповідника "Тустань", чи не найвiдомiшої історичної тої мiсцевостi. Трохи пізніше зручні ніші в скелі були пристосовані для проведення язичницьких обрядів. Найсвіжіші сліди наскального розпису, знайдені на склепіннях штучної печери, були нанесені людьми в VIII-VII ст. до народження Христа.

Пізніше порожнеча в скелі служила укриттям місцевим жителям під час нападiв татаро-монголів, а з поширенням християнства, намолена і рятівна скельна порожнина була перетворена в християнський храм.

Путiвник сказав що жодного аналогу цьому печерному храму бiльше в Карпатах ми не знайдемо. Подібні споруди збереглися лише в кримському Бахчисараї, в італійських Гаргано і Матера, в Грузії та Греції.

ну А поряд з монастирем знаходиться Цiсарське урочище й троянди, якi не запостити в червнi ми з Софi не могли :)

Кожного разу, коли проїжджаємо якийсь з карпатських перевалів і не можемо відлипнути від тої краси, що накриває і зверху, і знизу, і з боків, згадуємо старого вівчаря з Буковця, який на питання "як ви тут у горах далеко не тільки один від одного, а й від цивілізації, живете?" відповів, що "тут в горах я поряд з землею і природою. Саме тут я щасливий. А ви? Де щасливі ви?"...

i тут в дорожнiх оповiдях, й просто в розмовах зi знайомими, ми не раз дiлилися тим, що затертi до дiрок ще з радянських часiв Яремчi/Ворохти, для нас то не Карпати. Точнiше, то не нашi Карпати. Цi маршрути ми оминали, оминаємо й будемо оминати, бо автентичний карпатський край в iнших мiсцях й серед iнших людей.

Якось випадково вiдкрили для себе Верховину (в ту першу подорож в гори, так), потiм Дземброню (в минулу). Й тодi ж вiдмiтили, що у Верховину вже не хочеться повертатися, бо за два роки там вiдбулися кардинальнi змiни. Й розбудований Верховель та багато приватних садиб, то, звiсно, круто, але наша Верховина - то бабусина кафешка з рукомийничком часiв дитинства та ресторан пiд назвою "ресторан" з домашнiм снiданком на двох за 44 грн, паровими варениками та "вибачте, хлiба нема, бо на базар його ще сьогоднi не завезли..." 

тому цього разу їдемо ще глибше й ще вище, бо й в тiй же такiй улюбленiй Дзембронi вже тьма колиб, лоткiв i приїжджих...

i тут, на Вишкiвському перевалi кажемо своїм Карпатам привiт й розкриваємо легенi, щоби Дихати, й руки, щоби спробувати все Обiйняти...

Років з п'ять найкрасивішим перевалом в Карпатах ми вважали Буковецький. До сьогодні (точнiше, до того самого дня, коли ми доїхали до Синевiрського)...

о.Синевiр (Синеви, Морське Око)

ця точка не є ключовою i, забiгаючи наперед скажу, що гейзер в Вучковому нас вразив набагато бiльше, але...є мiсця бути в яких ми зобов'янi хоча б тому, що на паспортах маємо тризуба...


Високогірне льодовикове озеро (989 м н. р.м.) Розташоване на території Національного природного парку "Синевир". Найбільше і найкрасивiше озеро в Карпатах. Синь і Вир - так, за старовинною легендою, звали синьооку княжну і закоханого в неї пастуха. Перешкоджаючи їх нерівному шлюбовi, князь убив Вира, а сльози з очей Сині утворили ціле озеро.

З вершини сусідньої гори Озерної воно виглядає як величезний очей із зіницею-островом, за що прозване "Морським оком".
Синевiрське озеро утворилося 10 тис. років тому в результаті перекриття річкової долини зсувами. Поповнюється водами гірських струмків. Розмір озера змінюється залежноі від кількості опадів. Середня площа - 4-5 га, глибина - 8-10 метрів. Найглибша точка - 22 м. Вода дуже чиста, здається яскраво блакитною. Водиться форель озерна, райдужна та струмкова, однак рибна ловля заборонена.

На території НПП "Синевир" діє центр реабілітації бурих ведмедів.

хлопчина на плоту уточнює, що "озеро утворилося в результаті сильного зсуву, який був викликаний землетрусом. Гірські кам'янисті породи стали на шляху швидкого потоку, утворили греблю і перегородили вузьку долину. Улоговина, що виникла при цьому, заповнилася водами трьох гірських струмків. Після зсуву вода все-таки знайшла вихід у вузькому тілі греблі, і озеро стало проточним."

 

-вода в ньому дуже холодна (температура верхнього шару води влітку не нагрівається більше 18°C, а на глибині 2-2,5 м опускається до 10-13°C. Глибинні шари води і влітку, і взимку мають однаково низьку температуру - близько 4 градуси,-каже,-купатися не можна, бо судороги зведуть кiнцiвки, й ооон там,-показує,- вир затягне вас пiд землю...

Реабілітаційний центр бурого ведмедя був створений в 2011 році. Його територія 12 гектарів, вся вона огороджена парканом - три метри в висоту і два метри під землю, також по паркану пущений струм. В лісі є штучні барлоги і басейн. Правда, місцеві клишоногі поки що не розуміють навіщо їм барліг :). 

До заповідника ведмедів привозять або власники, або державні служби після рішення суду, який позбавляє садистів права утримувати тварин. В кожної тварини сумна доля - когось ставили на гарячу плиту, щоб навчити танцювати, у іншого ошийник з самого дитинства вріс в шию, хтось страшенно не доїдав, або жив у клітці біля заправки. А тут ведмеді дійсно виглядають здоровими й задоволеними...

Карпатські вулкани перестали вивергатися вже кілька мільйонів років тому і перетворилися в гірські хребти і окремі гори-останці. Але ще й нинi можна спостерігати деякі прояви пізньої стадії вулканізму: грязьові вулкани і водяний гейзер.

 

Єдиний в Україні гейзер мінеральної води знаходиться в селі Вучкове Міжгірського району Закарпатської області, в урочищі Петровець на березі гірського потоку.

Нам пощастило, чекати виверження довго не прийшлося: щойно пiдiйшли, як в трубi заклекотiло, забурлило i пiнистий солоний потiк вдарив в небо...

Martian chronicles✨

в Мiжгiр'ї з п'ятої ранку падав дощ. Точнiше - злива. Та така, що якби то було в нас на рiвнинi, то викашлювали б її до вечора, а в горах поки ми остаточно прокинулися й дороги просохли)) лише хмари на небi, що кардинально змiнилися, та мiсцевi з парасолями та дощовиками говорили про те, що протягом дня ще вллє...

Пилипець

його в маршрут нiхто не планував, все вийшло абсолютно спонтанно: "а давай заїдемо?" "А давай!" (про плюси самостiйних подорожей ще розповiдати? :) )

Гори до вас додому не прийдуть, але приймуть вас, як удома. Головне, не бути нахабним гостем, а бути вдячним другом.(c) 
про вітри, грози і зливи, які наче хтось генерував в р-ні Пилипця і потім розносив по всему Закарпаттю я планувала написати багато, бо бачити, як за кілька хвилин надувається хмара і потім десь під твоїми ногами придавлюється тиском до землі, виливається дощем, витрушується вітром і за кілька хвилин наступна серія, то, повірте, кіно не кожного дня

та зробила фото й зрозумiла, що вони багатослiвнiшi  за мiй той текст:)

скажу лише, що дитина свою порцiю адреналiну отримала на кiлька рокiв вперед. Але й вражень теж...

В житті трапляються такі моменти, коли слів бракує. 
І коли нас запитують, за чим саме ми їздимо в гори, то відповідь ось: саме за Цим

То кінець землі чи її початок?

бункер лiнiї Арпада

занедбані та забуті бункери, бетонні протитанкові надовби, сліди від траншей та окопів, довготривалі оборонні точки, так звані ДОТи – все це залишки однієї з наймогутніших в Європi оборонних систем й те, що я планувала як атракцiю для Сашi, а в результатi те, що найчастiше по приїзду додому згадує Софi

Лінія оборони створювалась угорськими військами у 1943-1944 роках. Її основне призначення - захист від Червоної Армії. Будівництво було необхідно реалізуване у найкоротші терміни. Протяжність цієї унікальної лінії, місцями з елементами фортифікаційних споруд, понад 600 кілометрів – від Ужоцького перевалу і до Трансільванії. Вона побудована не суцільною і складається з окремих вузлів оборони. Головне завдання такої споруди – гальмування усіх потужностей Радянських військ на основних напрямках, де здійснювалась оборона.

 

"План будівництва військових споруд склав талановитий угорський військовий інженер Теофіл Хароші. Саме йому належить ідея створити не суцільну лінію, а точкову, яка би покривала значну територію невеличкими пунктами оборони. Це йому належить вислів: "Неприступних фортець не існує". Тому основні сили були зконцентровані на будівництві великої кількості ДОТів та перепон для військової техніки, а не "фортець". Лише на оборонній лінії в межах Четвертого Українського фронту угорські війська використовували 99 опорних пунктів, 759 ДОТів, 394 ДЗОТи (землянки), 439 відкритих вогневих рубежів, 400 кілометрів траншей і стрілецьких окопів та 135 кілометрів протитанкових споруд. Все це частково ще й сьогодні можна зустріти у закарпатських лісах та уздовж трас, які мали стратегічне значення",- розповiдає нам Саша. 

Бункер вражає : підземний тунель з відгалуженнями пролягає на 30-50 метрів під землею, і здатний витримати будь-яку атаку з повітря. Він будувався у повній секретності: всі основні роботи з вилучення у шахтарський спосіб гірської породи та заливання стін бункеру бетоном проводили тисячі солдат робочих штрафних батальйонів угорської та румунської армій.

 

16 жовтня 1944 року бункер здав свою оборону. По закінченні Другої світової війни за наказом Сталіна війська НКВД знищили усі об'єкти Лінії Арпада. У 1945 році бункер у селі Верхня Грабівниця був законсервований: всі його входи та виходи були підірвані. Більше ніж 20 років він знаходився у такому стані. З 1968 року, коли він був розконсервований Мукачівським прикордонним загоном Радянської Армії, він став їхнім запасним командним пунктом.

Нинi небайдужi хлопцi взяли цей об'єкт в довгострокову оренду й зробили доступним не тiльки для шукачiв металу чи дерева (яке, до речi, звiдси витягли, вивезли й розпродали iншi небайдужi громадяни. До грошей, правда).

 

Ця точка була однiєю з ключових в нашому маршрутi, i вона однозначно must see

Ще однiєю ключовою точкою була гора Явірник, що в Північно-Західних Карпатах, та знайомство з однією унікальною людиною, яка багато років живе саме там, на вершині. Власне, ця подорож й почалася ще в березні з того мого питання до Саші: "як думаєш, Софі це буде цікаво?" Але: на 3,5 км підйому мєлка сказала "всьо!", і не дійшовши до хребта зовсім нічого, ми спустилися вниз. 
Про Руський Мочар, місцевих двійко діток, що так чемно віталися з чужаками, циганський табір і рудоволосих кривоногих голожопих циганчат я планувала розказати, але на разi передумала (бо без фото, то не так цiкаво, а камера, яку я проносила на спинi бiльше 5 км, так i не перекочувала менi на груди...шкодую, так)

 

тому нижче древній Невицький замок і па-па Закарпаттю...