Прогулянка парками і палацами Чернігівщини

заздалегідь хотілося кудись виїхати з Києва на ці трьошечні вихідні... але, в силу деяких обставин, рішення приймалося напередодні... в четвер увечері подивилася, що є недалеко, км в 200-250-і, розписала маршрут, в п'ятницю ввечері забронювала житло, і в суботу з обіду покотили... 


Маршрут: Прилуки, Тростянець, Сокиринці, Густиня, Качанівка, Ніжин 
Пробіг: 510 км 
Дата: 27.-28.06.09. 


Сильно описувати поїздку і побачене, напевно, немає сенсу, скажу лише, що ДУЖЕ сподобався парк в Тростянці. Не очікувала: повітря, прохолода (після міської задухи це починаєш цінувати втричі більше), буяння зелені і кольрів, різноманітність хвойних ароматів...
Крім того, у нас був чудовий екскурсовод, яка за якихось 2 години змогла закохати нас у цю зелень, в цю рукотворну Швейцарію... 

дуже шкода, що садиба Скоропадського не дожила до наших днів, за одними тільки уцілілим флігельком в готичному стилі можна уявити, наскільки красиво і органічно все було вписано в навколишню зелень...
але ця зелень...
вище всяких похвал... 
і нехай стежки не посипані піском або не викладені бруківкою... в цьому парку відчуваєш себе частиною всього цього... 

дуже захотілося повернутися сюди ще раз - восени... щоби на власні очі ще раз побачити всю цю красу, але вже в тих інших кольорах... щоби ще раз подихати цим повітрям... по-моєму, після Карпат, так легко мені ще не дихалося

в плані житла все дуже скромно, дуже дешево, і досить непогано 

 

здивувалася, коли дізналася, що сюди часто "приїжджають кияни з дітьми. Приїжджають на кілька тижнів. Оздоровлювати мєлких"

ТРОСТЯНЕЦЬКИЙ ДЕНДРОПАРК

гуляючи тінистими алеями між мальовничих пагорбів, навіть важко уявити, що колись це був абсолютно плоска ділянка землі. Це ж скільки тисяч тонн землі довелося перелопатити, щоби домогтися такого штучного рельєфу! Сучасний ландшафтний дизайн з карликовими альпійськими гірками просто відпочиває))) Тут вже, коли Швейцарія, то на повну котушку. Нехарактерні для цієї місцевості хвойні дерева для посадки привозили вже дорослими кораблями прямо з Південної Америки. 

Завдяки старанням останньої з роду Скоропадських - Олені Отт-Скоропадської, ми можемо бачити парк в тому вигляді, в якому він є сьогодні ... і не хочеться уявляти, яким він був 10 років тому... 
"Я приїжджаю в Україну, в Тростянець, як додому. Мені приємно і водночас сумно думати, що все зникло. Мені приємно думати, що це колись було. Але сумно те, що більш нічого нема"(с) 


А всі будівлі, що залишилися від колишнього найбагатшого маєтку роду Скоропадських, недавно продали приватним особам - під туристичний комплекс з музеєм, готелем і рестораном. Дуже хочеться вірити, що цей туркомплекс не зруйнує тієї принади, яка створювалася не один десяток років... крім того, зможе стерти занедбану архітектурну споруду в стилі примітивізму (побудовану акурат на руїнах колишнього господарського маєтку), в якій колись знаходився дитячий оздоровчий табір...

СОКИРИНЦІ. САДИБА ГАЛАГАНІВ

У Сокиринці заїхали на зворотному шляху: вже дуже хотілося подивитися на колись розкішну садибу Галаганів.
Музейними кімнатами походити не ризикнули - не хтілося псувати загальне враження від побаченого зовні.

Не втомлююся дивуватися підприємливості господарів, які змогли створити повноцінний палацово-парковий комплекс, не гірше, ніж у сусідів-цукрозаводчиків. 


З приходом радянської влади палац був відібраний у гнобителів, і його використовували в більш високих цілях: тут розмістився с/г технікум.
спасибі за те, що хоч не зруйнували.

ГУСТИНЯ. Свято-Троїцький жіночий монастир

Густиня теж на зворотному шляху.
Й тут нас чекає монастир оборонного типу.
На перший погляд здається, що оборонятися господарям невисокі стіни і споруди не сильно допомагали. Однак... спочатку монастир розташовувався на острові, утвореному вигином русла річки і болотом... Кажуть, що це важкодоступне місце облюбували для своєї обителі києво-печерські ченці ще в XVI ст.
До її історії мають відношення Петро Могила і Тарас Шевченко. Він неодноразово переживав часи запустіння і руйнувань. Але, на щастя, відродилався, і зараз радує наше око унікальною архітектурою, ніжно-рожевим кольором стін і мелодійним передзвоном дзвонів.

Ансамбль споруд монастиря належить до видатних оборонних споруд і пам'ятників культури. Він складається з потужної кам'яної огорожі і воріт (1614-1636 рр.), Троїцького собору (1672-1674 рр.), Воскресенської церкви (1636-1844 рр.), Петропавлівської церкви (1693-1708 рр.), Надбрамної Миколаївської церкви (+1693 м) і корпусу настоятеля (1719 р.). Стараннями гетьмана І. Самойловича побудовано головну монастирське споруду - Троїцький собор, який представляє собою один, з кращих архітектурних пам'ятників, що відносяться до групи п'ятикупольних, хрестових у плані храмів. Воскресенська церква з 1845 р. використовується як усипальниця. Надбрамна Миколаївська церква відрізняється тим, що в ній вперше вдало застосований вхід до церкви на другий поверх з боку проїзду. Біля стін монастиря розташована будівля готелю (1843 р.)

кажуть, що в сучасній Україні споруд такого роду, раніше досить поширених, практично не збереглося

КАЧАНІВКА. САДИБА ТАРНОВСЬКИХ

в Качанівку ми їхали через Іваницю (так захтілося). Дорога препаскудна, повинна сказати, хоча, місцями траплялися ділянки нового покриття...
така собі "шахматка"

 

щодо самого заповідника нічого особливого говорити не хочеться. Особисто нам не сподобалося: більш бездарної реставрації ще зустрічати не доводилося. Як на мене, то краще б залишили ті руїни, які були, щоб по них можна було уявити палац у всій красі...
шкода...

 

окреме спасибі с/г технікуму, який довгий час знаходився на території палацу, після якого залишився неповторний запах і потворна плитка на підлозі

 

Єдине, що сподобалося - це експозиція колоритних фотографій з життя графських часів, а також малюнки та фото помещицьких садиб

Нинішня Качанівка відображає стан "соборів наших душ". Вона багато пережила за свою історію, великі люди увічнили її у полотнах, поезії, листах, спогадах. Далеко від багатолюдних доріг, вона тихо чекає, продовжуючи випромінювати красу і велич. Тільки в цій її покаліченій величі є щось таке, що змушує твою совість здригнутися...