...things what seems so important and significant today will lose all meaning over time.
only one will remain - Love

про найтепліші історії ♡

якою буде моя дитина? чи зможу бути хорошою мамою? що значить бути хорошою мамою? чи знайду відповідь на всі питания? чи зможу?.. а потім береш її новонароджену на руки і всі попередні страхи і питання щезають. в новому іншому житті все інакше. і питання, і страхи, і дні. і ти змінюєшся, бо змінюється вона поряд. ти вчишся новим навичкам разом з дитиною, а ця дитина нууу повна протилежність твоїм очікуванням.
коли народжується нова людина, яка нічого не вміє, ти так само нічого не вмієш і не знаєш.
і наскільки ти будеш готовою прийняти нове, настільки швидко це нове і почне з тобою траплятися.
просто дати собі можливість нового.
звучить просто. правда?

цею зйомкою не стільки в продовження про Жовтень, хоча й про нього теж, а про  "БУТИ КРАЩИМ СЕБЕ ВЧОРАШНЬОГО".

ми знайомі кілька років, і кілька років зустрічаємося, щоби запам'ятати, як ростуть діти, чи відсвяткувати річницю, чи попрощатися з осінню, чи розповісти соло-історію. і кожного разу ці історії різні. і різними спогадами й словами склеюються, 
і не тому, що діти інколи за тиждень додають в розвитку стільки, скільки дорослі за кілька років (хоча й тому теж :) ), а швидше через те, що кожного наступного дня ми стаємо кращими, чим були попереднього.
і то не про кращу версію себе, то про роботу над собою, і про те, що сьогодні є тому, бо було вчора, а завтра буде, бо є сьогодні

 

про ведмедика Тедді і його осінню подорож;
про м'яке жовтневе світло;
про жовте листя, яке під, на і в;
про літо в середині осені;
і про НАЙголовніше - про СІМ'Ю

всі наші попередні зустрічі розібрані на цитати, а листи збережені окремою папкою (Аню, я тобі цього ніколи не говорила);
ми знайомі так давно, що при кожній зустрічі відчуваю себе трохи більше, чим фотографом;
у неї такий приємний голос і вона так ніжно і трепетно кожного разу звертається до Жені, що хочеться то слухати-слухати-й-слухати.

ну й 19-го жовтня було плюсдвадцятьдва і Владіку майже два
 

в останній день календарного літа♡

маленькі дітки пахнуть маминою і татковою любов'ю♡
одна з улюблених історій цього літа, і одна з улюблених пар, з якою від самого весілля

і кавуновий День народження

Любов як вона є ♡

Є♡К♡Л♡?♡

про найдорожче ♡

буває, так багато хочеться написати до зйомки, але перелистуєш ще раз карточку за карточкою і розумієш, що краще, ніж вони самі, ти за них не розкажеш.
Тепло, щиро, затишно, і так смачно-сімейно. 

і ще раз дякую моїй сім'ї за ці пять років, що у нас з вами не були. Є

це ще одна історія з категорії тих, про які не треба багато писати, які з лаконічним тегом #материнське і в якій після кожної коми довга пауза не лише для того, щоби вдихнути, а після кожної крапки ще три...

під Новий рік трапляються не лише чудеса, а й теплі зустрічі, з яких народжуються сімейні історії.
Історії про Головне ♡

Не знаю, як ви, а я вірю у дива. Вірю, що вони відбуваються з нами на кожному кроці, та ми такі зайняті буденними справами, що їх не помічаємо.
Сьогодні час спинитися, розплющити очі і побачити, що диво народжується у наших серцях.
Час згадати себе дитиною, коли вмієш чекати і завмирати від радісного передчуття свята.
Час згадати про тих найдорожчих, які часто опиняються на другому місці, уступають роботі і нагальним (насправді ні) справам.
Час згадати про тих, кому пощастило менше і обійняти їх своєю ласкою і опікою.
Час згадати про обіцянки - в першу чергу собі - і виконати, щоб звільнити місце для нових.
Час згадати, що Різдво - це не про галасливе застілля, не про розкішне вбрання, не про метушню. Різдво - це про тишу і спокій, про рідних і близьких, про затишок від усвідомлення, що ти на своєму місці.

Диво народжується у наших серцях! Зробімо для нього місце! ©

ciм'я - то про щастя. Про взаєморозумiння, терпiння, пiдтримку.
Про МИ.
Про перший День народження i про багато наступних.
Вона про сьогоднi i про ЗАВТРА.
I про ЛЮБОВ

в цій історії дуже багато того, що поміж рядків. І, певно, треба добре знати нас з Наташею, щоби прочитати то все.

Ця історія про дорослішання. 
і для мене вона про Маму насамперед (хоч і знімали-то ми про Тіму :) ). А потім вже про всих НИХ. І кожного окремо і всих разом. 

я завжди вражаюсь, як виростають за рік маленькі дітки, але то, як виростають підлітки. Ще минулого року Нікіта був хлопчиськом, цього ж - він настільки дорослий, що аж розгубилася при зустрічі.
І потім на фіналі трапилася одна важлива річ, заради якої, певно, нам і варто було зустрічатися.

Благородство виховується благородством. Свобода виховується свободою. Любов виховується любов'ю. © так, "любов виховується любов'ю" - і ніяк інакше. ♡Дякую

коли вересень пахне яблуками , новими книгами і високою травою

про щастя бути сім'єю ♡

з цим хлопчиком я познайомилася у вересні 13-го. А в листопаді він народився

а цього червня знайомилася з його братиком, який за кілька днів опісля прийшов у цей світ

я вже кілька днів намагаюсь знайти слова про найкращих мам і тат, які до мене приходять зі своєю малечею, і все чомусь не виходить. Так щоби глибоко-глибоко, щоби по-особливому, коли в одному слові про всі почуття...

можливо, тому, що виходить карточками? де руки-крила, і спина-стіна, і очі-всесвіт, де найкращий в світі татко, і найкрасивіша в світі мама, де багато віддається і ще більше отримується.


Де любов - не іменник. Любов - дієслово

я так тішуся, коли до мене приходять сім'ї за зйомками першого Дня народження. Можливо, тому, що ще прекрасно пам'ятаю, як відмічала своїй дитині перший місяць, третій, півроку, рік, як готувалася й хвилювалася. Намагалася все, чого вона досягла за ті свої перші 365 днів (а в таких малюків цих перших важливих досягнень ой як багато), відмітити і запам'ятати.

А можливо тому, що прекрасно знаю, який він непростий і який він важливий цей перший рік. Для всих їх трьох і для кожного окремо. Рік величезних змін, трансформації, розвитку і росту.

І в цих карточках, карточках Першого Дня Народження, важливі і перший тортик, і перші вітання з подарунками, й перші серйозні досягнення і просто спільні фото разом... але ще, надважливе те, що поміж рядків, те, що ховається в звичайній такій але такій непростій буденності, в стосунках, які, звісно, змінилися і тепер на новому, вищому щаблі, в безумовній любові, яка віддається і отримується, і в таткових і маминих руках поряд, навіть коли тобі здається, що відбіг вже далеко щоби відчувати себе абсолютно самотійним :)