щоби більше ніколи не розлучатися... (Вилкове, серпень 2016)

в серпнi я обiцяла собi написати репортаж про цю подорож. Розказати, як спiлкувалися зi старовірами. Про пеліканів, яких поїхали шукати на пташиний острів. Про рибалок, які наче вівчарі на полонини, виїжджають в дельту Дунаю на все літо... Про дунайські коси, якими ми бродили між островами, і про воду температури гарнотеплого чаю... і про наш нульовий кілометр...

Що ж, поїхали)))

Здається, такого дивного міста ми не бачили ні до, ні (поки ще) після. Маленьке (9 тис. жителів) і загублене в плавнях Дунайської дельти всього в 15 км від Чорного моря, Вилкове, по суті, так і не стало містом, залишившись справжньою старообрядницькою слободою. Один з найбільших анклавів цивілізації старовірів, розкиданої від Східної Європи до Забайкалля, що дивом уцілів, куточок Задунайської Січі і просто місто в дельті Дунаю, за велику кількість каналів і човнів прозване в путівниках "Українською Венецією". І разом з тим - певно, найважкодоступнiше місто України.

Коли виникла ця слобода в дельті Дунаю, тепер відомо лише одному Боговi. Кажуть, що перші старовіри бігли сюди ще в 17 столітті, безпосередньо після розколу. До речi, їх й донині тут називають "липованами" - чи то спотвореним словом вiд "філіпiвці" (однiєї з безпопiвських конфесій), чи то через цi плавні з їх липовими лісами.

Власне, під Росією доля вилківських липован виявилася не настільки складною, як у численних їх побратимів. Дальня периферія, прикордонні, якi в будь-який момент могли дістатися іншим країнам, - одним словом, імперська влада воліла не загострювати відносини з липованами.

наша подорож розпочинається з головної "вулиці" мiста - Бiлгородського єрика (колись державного кордону між Османською імперією та Румунією).
Єриками тут називають канали, що утворюють мережу між двома рукавами Дунаю. Як ми зрозуміли, Бiлгородський єрик (гирло) - природнiй, а бічні, в основному, прориті вручну. Міст через головний єрик - центр міського життя, а для туристів примітний тим, що тут можна домовитися про човновi екскурсії - на одному березі офіційно (турфірма "Пелікан"), а на іншому - безпосередньо з мiсцевими. I, знаєте, якби не Женя, з яким ми тут познайомились, i який потiм показував нам мiсто i пташиний острiв, перед цим познайомивши з родиною та сусiдами та пригостивши смаженою дунайкою та виноградним компотом з яблуками, враження вiд подорожi були б дааалеко неповними.

Це Дунай i його ми бачимо вперше.
Женя каже, що точної карти дельти Дунаю не існує. Конфігурація островів постійно змінюється: десь частину суші змиває, десь - навпаки, намулює i там починає рости очерет, а потім й інші рослини. Висота очерету досягає п'яти метрів.

Місце, де Дунай впадає в Чорне море, виглядає як величезний трикутник: заболочений, порослий очеретом і порізаний протоками. Іноді на цій плоскій поверхні зустрічаються невисокі піщані острівці, всi в тополях, і озера під килимами з водяних лілій. За різноманітністю всілякої живності, дунайські плавні поки що залишаються найбагатшим місцем в Європі. I вони дають притулок величезнiй кiлькостi птахів.

Рожевi пелiкани - то своєрідний символ Дунайського заповідника i те, заради чого ми, власне, i пливемо на велику воду.

Дунай вливається в Чорне море не відразу. Прісна і солона вода якийсь час наче борються між собою, і між водами намивають довгий піщаний острів.
Він не широкий - всього 5-10 метрів, і постійно переміщується. То Дунай вiдсуне його подалі в море, то море відсуне острів в Дунай.

Хоча птахам, які тут живуть, абсолютно байдуже. Вони відкладають яйця і висиджують пташенят і на цих крокуючих островах.

Пелiкан - птаха сiмейна i великими зграями не збирається. Але ще рідше ніж зграю, можна побачити самотнього пелікана. Рідко але буває, що пелікан отримує від своїх родичів "мітку", i тоді його не прийме жодна зграя, і він вже ніколи не заведе собі сім'ю. Такий пелікан зазвичай тулиться бiля бакланiв.
А от бакланам пощастило, в Україні на них ніхто не звертає уваги.))

Дунай - єдина річка в світі, в якій довжину вимiрюють не від витоку до гирла, а навпаки. Ось в точці початку Дунаю і стоїть знак "О км", тобто нульовий кілометр - початок Дунаю, точка відліку. Але ми висаджуємося на рибачому. Наш нульовий кiлометр тут)

...i саме тут через свідомість пробігає хвилювання. Хвилювання від причетності до величного процесу злиття двох вод: прісної, яка пройшла через вісім країн Європи, і такої звичної нам солоної - чорноморської.
Ось тут вони і обіймають одна одну, щоби більше ніколи не розлучатися...