Затоплена церква в Гусинцях (16.10.17.)

мій батько з переселенців і я з дитинства чула ці його, сповнені дитячої ностальгії, спогади про аул, рибу, яку навесні ловили руками, щорічні повеніз водою попід вікнами і човнами на вулицях, буряки розміром з голову і кицьку на підводі, разом з якою його малого перевезли в степ...

і найбільшою мрією всього його життя була повернутися туди, де народився. Але все, що він міг, кілька разів на рік стояти на березі Кременчуцького водосховища і вдивлятися в водну далечінь, вишукуючи те, що давно втратив назавжди...

Під дніпровськими водами загинули не тільки найбільш плодовиті у світі ґрунти, загинув цілий пласт української культури з піснями, звичаями, легендами. Жителів затоплених сіл розселили по містах, розчинивши в радянській культурі. Економічний ефект від будівництва водосховища досить спірний, а колись багатий (рибою, звіром і врожаями пшениці) регіон, в якому жили веселі і волелюбні люди, потихеньку був похований під темними водами. До будівництва водосховища, рибу в тутешніх водах ловили за допомогою невода і трактора, який цей самий невід витягав. Улови були наскільки великі, що 10 кілограмових сомів випускали назад - підрости.

маршрут: Київ - Ржищів - Гусинці - Ржищів - Київ

загальний кілометраж: 160 км

 

коли осінь несподівано накриває кілька днів майже літнім теплом, а навколишні ландшафти відфотошоплює в pantone 871, то важко втриматися, щоби не вирушити в дорогу

Було собі село Гусинці. Було-було аж десь до семидесятих років минулого століття, аж поки його не затопили води Канівського водосховища. А людей з нього та із сіл поблизу поселили в нове, яке почали будувати одразу, як вирішили топити старе. Гусинці зкрилися під товщею води (хоча поговорюють, що коли пірнути глибше, то можна побачити верхівки дахів), і забули би про них, якби не церква Свято-Преображенська (Гусинська, Затоплена, Спас на воді, Троїцька) 1822 року, що сталася стояти посеред води мовчазним пам'ятником. А встояла церква тому, що голова сільради (совєцька людина!) як дізнався, що село топити будуть, розпорядився церкву відремонтувати. А щоб стійка до води була, то будівельну суміш замішували з яєчним білком. І церква, що в селі на пагорбі стояла, встояла і досі стоїть. Вода коло неї поросла очеретом, а фундамент був залитий водою ("ще років п'ять тому ми під'їжджали сюди до самого порогу, - наш поводир).

Потрапити туди можна  або човном (бажано моторним, бо Канівське водосховище нічогеньке-таке собі) або зимою по льоду.
І як в кожної церкви в неї є свої легенди та таємниці: кажуть, що по святах чутно, як дзвонять вже давно зняті дзвони (бо то душі предків сумують за втраченої батьківщиною) або стогнуть по понівеченій святині монахи, порубані бандою розбійників.

Містяни розкажуть, що під фундаментом церкви заховано козацькі скарби. Але...
Покровська церква була побудована сільським поміщиком імовірно в честь перемоги російських військ над Наполеоном. А за іншими джерелами, син поміщика невдало впав з коня і загинув. Саме на цьому місці і було побудовано церкву.

Так що ні про які козацькі скарби на дні Дніпра навряд чи можна говорити. Та й на момент будівництва храму, Запорізька Січ давно була зруйнована і від козацтва залишилися лише спогади.

За радянських часів у приміщені церкви був спортзал місцевої школи, потім склад.


На час виселення в Гусинцях налічувалися 74 двори, в яких мешкало 385 осіб (187 чоловіків і 198 жінок). В селі були: парафіяльна православна церква зі школою та родинною усипальницею Гусинських, чернечий скит, при якому функціонували лікарня, олійниця та паровий млин, які обслуговували кілька навколишніх сіл.

Також кажуть, що більша частина церкви знаходиться під водою. Але ні. Навіть в часи затоплення і запустіння церква стояла на маленькому острівці суходолу. Хоча б тому, що була побудована на найвищому пагорбі села.
Під час реставрації земснарядами намили більше суші, а під фундамент залили близько двох метрів бетону.
Будівля самого храму не змінилася, її просто реставрували. Побудували купола. Дзвіниця ж постраждала більше. Другий ярус довелося розібрати і перебудувати. І заново відбудовали третій ярус.

Нині, побудована в стилі українського барокко, церква піднімається куполами над темними водами Канівського водосховища майже у всій своїй красі.

про дорогу: 

можливо, через Єрківці чи Старе, чи через полігон було б ближче й безпечніше. А, можливо, й ні. Ми пливли човном.

І коли під тобою три метри води температури +11, а човна проти вітру на хвилях підкидає, як трирічне немовля в татка на руках, то стає добре лячно. І навіть навколишня осінь не відволікає від рою думок.
Але коли б була така можливість прожити цей день ще раз, то я би знову сіла в того човна...і знову б попливла

назустріч тій батьківській мрії...

і про осінь:

Між Ржищевом і Трипіллям є один шматок дороги, який гарний в будь-яку пору року. Але його бенефіс - то жовтень